Людина-Павук: Додому шляху нема (Spider-Man: No Way Home / Человек-Паук: Нет пути домой). Фантастичний бойовик / кінокомікс. США, 2021. Режисер Джон Воттс. У ролях: Том Холланд, Зендея, Джейкоб Баталон, Маріса Томей, Бенедикт Камбербетч, Тобі Магвайр, Ендрю Гарфілд, Віллем Дефо, Альфред Моліна, Джеймі Фокс, Томас Гейден Черч, Ріс Іфанс, Дж. К. Сіммонс.
Для того, щоб змусити весь світ забути про те, що він Людина-Павук, Пітер Паркер (Холланд) звертається по допомогу до Доктора Стрейнджа. Проте необдумані дії хлопця призводять до того, що з інших світів являються затяті вороги інших Павуків, а потім і самі герої-двійники…
Про плани на фільм було оголошено у 2017 р. У 2019-му велися переговори про умови на угоду щодо Людини-Павука між студіями “Соні” та “Марвел”. Зйомки стартували у жовтні 2020 р. у Нью-Йорку, наприкінці того ж місяця перемістились в Атланту (відразу після того, як Холланд закінчив зйомки в “Анчартеді”) і завершились наприкінці березня 2021-го. Вони проводились з дотриманням суворих засобів безпеки з метою запобігання поширення хвороби. Система державних шкіл Атланти заборонила використовувати учбові заклади для зйомок через пандемію, але зробила виключення для “Додому шляху нема”, бо школи Фредеріка Дугласа та Мідтаун вже використовувались на зйомках “Людина-Павук: Повернення додому”. Повернення акторів з попередніх “Павуків” з усіх сил намагались приховати, проте зробити це не вдалося. Баталон для ролі у стрічці скинув 46 кг. У квітні 2020 р. прем’єру картини перенесли на 5 листопада 2021 р. через пандемію COVID-19. Потім вихід фільму на екрани зсунули на 17 грудня 2021 р.
Хоча “Людина-Павук: Додому шляху нема” – це, безперечно, художній фільм, так і хочеться охарактеризувати його якось по-іншому, з двох причин. Перша: він, можна сказати, складається у великій мірі з елементів попередніх стрічок про центрального героя – часом кращих, ніж ця, а часом помітно гірших. Друга: картина у великій мірі виконує функцію рекламного ролика для подальших опусів марвелівського кінематографічного всесвіту.
Перший і головний із них – “Доктор Стрейндж: У мультивсесвіті божевілля”: значну частину цього “Людини-Павука” Стрейндж виступає мало не другим головним героєм. Містичний доктор не дуже підходить на роль напарника Пітера Паркера, але саме навколо цього факту закручується сюжетна інтрига. Фільм вводить у кіновсесвіт Marvel поняття “мультиверсу”, зводячи разом трьох різних Павуків (і багатьох їх відомих супротивників), щоб максимально розширити межі фантазії, і водночас (в якійсь мірі свідомо, в якійсь ні) ускладнює вже й без того достатньо складний екранний всесвіт. В результаті в картині залишається не так вже й багато місця для, власне, захоплюючої історії про боротьбу добра зі злом – тобто для того, що має бути основним змістом будь-якого супергеройського кінокоміксу.
Одна з головним причин, чому кіно переглядається з інтересом і не без задоволення – чітка ставка на фактор ностальгії. Пітер Тобі Магвайра був кумиром покоління, і хоч для повернення йому не забезпечили чогось дійсно визначного, сам факт його нової появи порадував прихильників супергероя. Пітера Ендрю Гарфілда навряд чи можна назвати великим кумиром, але свої фани були і у нього, і якраз йому тут дісталась повноцінна сюжетна лінія, логічна і достатньо емоційна. При цьому обоє вони грають ролі виключно допоміжні: творці “Додому шляху нема” доклали зусиль, щоб “ветерани” у жодному разі не затьмарили їхнього Людину-Павука, Холланда. Він і вилікувати усіх лиходіїв може, і в командній роботі неабиякий досвід має – дивіться, хлопці і дівчата, як корисно тусуватись з Месниками. І глибокої геройської самопожертви фільм вимагає саме від цього Людини-Павука. Без сумного фіналу картина була б динамічною, ефектною, але порожньою забавкою з павучою міфологією, а так їй додається гіркуватий ушляхетнюючий присмак.
Невідомо, звідки голлівудські продюсери взяли, що чим більше лиходіїв у фільмі, тим він краще, але цей принцип вони практикують з тих років, коли кінокомікси почали набирати популярність (особливо це помітно у стрічках про Бетмена). Власне, перші дві частини “Людини-Павука” Сема Реймі намагались цю тезу заперечити. Зараз же ті самі кадри застосовуються для досягнення прямо протилежної мети.
Дехто з них тут цілком на своєму місці. Повернення Дефо до ролі Зеленого Гобліна радує, тим паче що цього разу йому майже не заважала маска. У нього є гідний і персонажа, і актора матеріал, важлива сюжетна функція та емоційне навантаження. Хотілося б сказати те саме про Моліна-Октавіуса, але це буде напівправда: актор у ролі, як і раніше, чудовий, проте автори так і не вигадали для нього дійсно цікавої діяльності у кадрі. Доходить до того, що в якийсь момент він просто зникає з фільму, щоб ненадовго повернутись у кінці. З Електро Фокса протилежна ситуація: він якнайкраще вписується у всесвіт, раз і назавжди інфікований Тоні Старком, проте персонаж навіть тоді, коли його сили безмежно зростають, залишається слабким і в драматургічному, і в акторському плані, яким він і був завжди. Ящір і Сендмен, якими б талановитими не були виконавці ролей, не ті лиходії, з якими можна високо стрибнути, особливо коли їх появи зведені до розширених камео.
Увесь цей різнобарвний колектив досить-таки непогано розважає, особливо коли лиходії взаємодіють між собою і з Пітером, але, знову ж таки, сприймаються ці сцени швидше як ностальгічний калейдоскоп, ніж органічні складові сценарію художнього фільму.
Стрічка передбачувано стала великим хітом, і поганою її назвати не можна. Але з кожним роком марвелівські опуси стають все більш схожими на маленькі коліщатка великого механізму: пропустиш одне, переставиш інше – і машина не працює. Через двадцять років публіка все ще буде чудово розуміти “Супермена” Доннера, “Бетмена” Бертона і “Людину-Павука” Реймі, а “Додому шляху нема” здаватиметься загадкою, лабіринтом, а не самодостатнім художнім кінотвором нехай навіть розважального жанру.