Бетмен (The Batman / Бэтмен). Трилер / бойовик / кінокомікс. США, 2022. Режисер Метт Рівз. У ролях: Роберт Паттінсон, Зої Кравіц, Пол Дано, Джеффрі Райт, Джон Туртурро, Енді Серкіс, Колін Фаррелл, Пітер Сарсгаард, Джеймі Лоусон, Кон О’Ніл, Алекс Фернс, Баррі Кеоган.
Месник Бетмен, він же мільярдер Брюс Вейн (Паттінсон), намагається зупинити серійного вбивцю на прізвисько Ріддлер (Дано), який полює на готемських корупціонерів. Допомагає йому злодійка Селіна Кайл (Кравіц), яка працює на місцеву мафію і має зуб на головного боса Карміна Фальконе (Туртурро)…
Рівз почав працювати над сценарієм в березні 2017 р. і спочатку планував зберегти зв’язок з DC Extended Universe, тому консультувався з Беном Аффлеком, але вирішив створити дещо абсолютно своє власне. Тим більше що в серпні 2018-го Бен пішов лікуватися від алкоголізму, і стало очевидно, що в новій картині він не буде брати участь навіть як актор. Метт стверджує, що під час роботи над сценарієм весь час слухав “Thank God for the Rain” з саундтрека “Таксиста” Скорсезе. В серпні 2018 р. він заявив, що сценарій майже готовий, а наступного місяця здав “Ворнер Бразерс” перший варіант.
Завдання “перереалістичити” и “перепсихологізувати” Нолана – річ вкрай непроста. В плані атмосфери Рівз переміг: ніяких ніндзя, всього лише місто, що страждає від абсолютно усіх хвороб, якими може хворіти сучасне велике місто. У візуальному плані картина працює виключно депресивно: глибокі тіні, похмурі пейзажі, обов’язковий дощ, і вибрана Гіаччіно музика обслуговує стрічку бездоганно. Це перший Бет-фільм, в якому мотив месника-тіні буквально проникає під шкіру, в тому числі завдяки зусиллям оператора Грейга Фрейзера. І фільм копає досить глибоко в плані постановки соціальних питань: і Кішка, і Ріддлер тут мотивовані в першу чергу бідністю й безвихіддю. Одна з проблем в тому, що безрадісне кіно триває майже три години, і ці три години майже фізично відчуваються. Три години монотонної похмурої історії майже без променя світла. Однак при цьому дуже важко визначити, яку саме частину можна було б безболісно вирізати, і в цьому безсумнівна режисерська перемога.
Головна слабкість картини в тому, що їй вдається бути “чорним детективом”, але в плані атмосфери, не інтриги. В усякому разі, не для скільки-небудь знайомих с Бет-всесвітом, а їх з кожним днем стає все більше. Рівз – перший режисер, який намагався перетворити Бет-фільм у детектив, – це не вийшло, але воно і не могло вийти. Детектив працює, коли, по-перше, кінцівка виявляється несподіваною. А по-друге, коли розумієш, що насправді підозрюваний весь час був перед очима, ти просто його не бачив – недостатньо приділив цьому моменту логіки або ж фантазії.
Дуже незвичного Бетмена, якого йому довелося грати, Паттінсон відпрацьовує чудово. Він жодної секунди не здається людиною, яка знає, що робить. Він не боїться смерті, і у нього є ефектні моменти героїзму, на кшталт порятунку людей від високовольтного провідка, але у нього немає стратегії. Він дійсно – всього лише вчиться. Селіна Кравіц – це теж лише ескіз того, чим може стати. Причому ескіз багатообіцяючий: в потрібній степені крута, в потрібній степені жіночна, цинічна і людяна одночасно – вона той персонаж, чия подальша доля чесно цікавить.
У випадку з Ріддлером у Рівза і Дано вийшло створити виразний образ урбаністичного терориста, дуже амбіційного і вкрай результативного. Вбити комісара, мера, окружного прокурора, ще й затопити все місто – да тут і Джокер Нолана з повагою потиснув би руку, не кажучи вже про Бейна. Слабкість в тому, що ідею урбанистичного тероризму в усіх його можливих проявах Нолан відпрацював в трилогії. Новизна тут єдина у владі соціальних мереж – не можна не визнати, що цей нюанс обіграний добре і своєчасно. А Фаррелла можно поздоровити з тим, що в його Пінгвіні – єдиному з усіх персонажів безрадісної вистави – відчувається іскра життя. У Оза багато спільного з Тоні Монтана: при тому, що за обома не спостерігається ніяких дійсно позитивних рис, колоритність образу, яскравість характеру і звіряча хватка у боротьбі за місце під сонцем виводять їх далеко за межі стандартного бандита.
Зробити те, чого Рівз прагнув, у нього вийшло. Він створив найбільш безрадісний фільм про Темного Лицаря, перевершивши навіть Нолана. Чи став “The Batman” революцією в мізках? Таке вже траплялось двічі – з Бертоном і Ноланом. Третьої революції не трапилось. Не випадково більшість критиків охрестили кіно “четвертим Бет-фільмом Нолана”, не відчувши особливої різниці. Як перший розділ нової саги кіно працює, тому не варто скидувати його з рахунків відразу, лише тому, що воно не сподобалось. Як казав Ріддлер, “Ти не бачиш великої картини”. І тут з ним варто погодитися.