Години (The Hours / Часы). США, 2002. Режисер Стівен Делдрі. У ролях: [Ніколь Кідман->nicole-kidman], [Меріл Стріп->meryl-streep], [Джуліанн Мур->julianne-moore], [Ед Гарріс->ed-harris], Тоні Коллетт, Джон С. Райллі, [Клер Дейнс->clair-danes], Джефф Денієлс, Міранда Річардсон, Стівен Діллан, Еллісон Дженні, Марго Мартіндейл.
СТБ, неділя 30 квітня, 00.45
Стрічка поєднує три сюжетні лінії, пов’язані з письменницею Вірджинією Вулф. Перша – історія самої Вулф. Друга – розповідь про Лору Браун, яка зачитується романом Вулф «Місіс Деллоуей». Третя – вечірка на честь хворого на СНІД письменника, яку організовує його давня подруга Клариса Вон на прізвисько «Місіс Деллоуей»…
Екранізація роману лауреата Пуліцерівської премії Майкла Каннінгема, де навіть другорядні ролі виконують знамениті актори, не могла не стати одним з фаворитів критиків і лауреатом численних кінонагород. Комбінуючи сюжетні лінії, Делдрі («Біллі Елліот») орієнтувався на роботи Роберта Олтмена та Пола Томаса Андерсона, хоча його мозаїка з історій про різних людей вийшла не такою витонченою і вигадливою, як картини двох видатних режисерів («Короткі відрізки», «Магнолія»). Однак «Години» є цікавим дослідженням психології розчарованих у житті жінок у різні епохи, тим паче, що три головні виконавиці (Кідман, Стріп, Мур) грають блискуче. Кіноакадемія відзначила призом роботу Кідман, але визначити переможницю в акторському змаганні «Годин» неможливо. Серед акторів другого плану у фільмі найкращим є, безумовно, Гарріс у ролі письменника.
Майкл Каннінгем, “Години”; Вірджинія Вулф “Місіс Деллоуей”. Такими словами можна охарактеризувати фільм, не вникаючи глибоко в канву сюжету.
Кідман, Мур, Стріп – чим не найкращі актриси сучасності? Вірджинія Вулф пише роман про жінку, лора Браун його читає, а Кларісса Вон, вона ж Місіс Деллоуей, живе романом у сучасному Нью Йорку. Стівен Долдрі зумів тонко передати почуття троьх жінок у різні часи, нехай це 20-ті, 50-ті чи 90-ті роки. Дехто пише, що цей фільм є глибоко жіночим і підтримую їх, адже кожна жінка, хоч раз у житті, але стикається з відчуттями туги та покинутості, які й відчувають три героїні.
Певним зв’язком слугує Річард, персонаж, прекрасно зіграний Едом Харрісом. Геній, який закінчує життя самогубством, не змігши “потягнути життя” заради Місіс Деллоуей. Септімус Уоррен наших днів – хворий і немічний, він так і не потримав у руках літературної премії. Кожного разу при перегляді я задаю собі одне питання, одночасно даючи відповідь – як би склалось життя Річарда, якби мати не покинула сім’ю? Можливо він би й не став проклятим пророком сучасності?
Перегляд фільму, як і читання книги викликає зацікавлення до життя та творчості Вірджинії Вулф, роман якої Майкл Каннінгем, можна сказати, адаптував для сучасного вибагливого та перебірливого читача.
Єдине попередження – фільм не для всіх. Хоча, його корисно подивитись кожному.
Фільм корисно подивитись тим, хто зможе і схоче його зрозуміти. Скажу лише одне – зрозуміти все, що хотіли сказати автори, можливим стане лише тоді, коли прочитаєш книги(причому обидві і обов’язково: спочатку Місіс Делоуей, потім – Години). На жаль, зараз на таке здатні одиниці. Бо зараз значно легше дивитися щось простеньке та не ускладнювати собі життя…А ті, хто зможуть відчути глибину проблем героїнь, дивлячись на світ навколо, врешті-решт усвідомлять правильність їх вибору та винять подібно до них…