Так вже склалося, що світом взагалі, а отже і світом кінокультури зокрема, правлять англомовні країни, а точніше США. Щодо літературної сфери у нас не все так однозначно – тут скоріше править бал Росія, потім вже вітчизняна муза та твори, які називають класичними. Таким чином інші країни світу, про які голлівудське кіно не знято і російської книжки не написано, залишаються без уваги пересічного українця. Наприклад, Іспанії для нього так і залишається країною шкільного курсу, тобто "Дон Кіхота" Сервантеса, ну ще може в кіно – Педро Альмодовара.
Враховуючи відсутність українських перекладів творів Артуро Перес-Реверте, цього найпопулярнішого сучасного іспанського письменника у нас знають досить мало. Зокрема серія книжок про головного і улюбленого літературного героя Артуро – капітана Алатрісте, не була видана українською, та й російською не повністю, з чого можна з деякою упевненістю вважати, що досить незвичайну для українського кінопрокату картину – перший за останні часи іспанський історичний блокбастер – глядачі увагою проминуть, зайшовши на сеанс хіба що вбити час. Особисто я в цьому пересвідчився на власному досвіді, і це досить сумно, адже пан Артуро вартий того, щоб познайомитись ближче з його творчістю. Яхтсмен, письменник, журналіст, котрий об’їхав весь світ, двічі зникав безвісти в палаючих вогнем війни країнах і найголовніше – патріот Іспанії. В кожному рядку творів Артуро проглядається його біль за минуле, теперішнє і майбутнє своєї батьківщини – колись наймогутнішої країни світу, а тепер звичайної, навіть дещо забутої, країни на краю Євросоюзу. Він кляне королів, кардиналів, інквізицію, церкву і усе інше, що привело Іспанію до сучасного безперспективного стану з таким запалом, як може робити лише людина, яка надзвичайно сильно любить свою країну, але не в силах хоч щось змінити.
Тільки у такої людини міг народитись дон Дієго Алатрісте-і-Теноріо – убогий, але неймовірно гордий іспанець у дірявих чоботях, єдиний скарб якого ніхто не може відібрати – його честь і мистецтво вбивати. Він не схожий на тих стандартних героїв-мачо, під ногами яких килим зі знатних дам, гаманець завжди наповнений золотом, а вороги вмирають сотнями від одного погляду, де там! В його кишенях гуляє вітер, він користується лише прихильністю шинкарки та відданістю хлопчини, якого виховує, і попереду на нього чекає лише смерть від холодної сталі. Люди, з якими він спілкується, йому до пари – такі ж убогі, але неймовірно горді письменники, вуличні артисти, солдати фортуни, бандити та вбивці, словом звичайний люд, що населяв в ті часи володарку світу Іспанію, найкращі часи якої на тоді вже добігали кінця.
Зрозуміло, що Перес-Реверте, як відомий шануватель літератури, не міг просто написати героїчний епос про гонорового іспанського лицаря – крім пригод і колоритних героїв, своєрідної, стилізованої під тодішні літературні твори, мови та критики політичного устрою і керівництва держави Артуро наситив книжку цитатами тогочасної поезії та додав в дію реально існуючих митців – Лопе де Вегу, Веласкеса, Кальдерона, а Франсіско де Кеведо взагалі виданий за найближчого друга головного героя. Це і допомагає краще відчути епоху, про яку йдеться, і відкриває для читача країну кориди та інквізиції з нових сторін.
Очевидно самій Іспанії просто вкрай був необхідний такий собі власний аналог Дюма, який би популяризував історію, витягнув із запилених полиць героїв країни і показав їх сучасній американізованій космополітичній молоді, яка вже забула, де її коріння, тому серія про капітана Алатрісте миттєво набула неймовірної популярності на батьківщині, Дієго навіть з’явився в коміксах та на поштових марках. Але до кінотеатрів шлях лежав довгий і тернистий – самотужки іспанська кінопромисловість була не в змозі підняти проект такого рівня. Змінювались режисери, сценаристи та актори, але справа просувалась, і ось, нарешті, любителі книжок Артуро мають змогу подивитись на точку зору іспанського режисера, а незнайомі з пригодами Алатрісте глядачі – подивитись, як в Іспанії вміють знімати історичне кіно.
Відомо, що сценарій та сам фільм отримав схвалення самого автора, поки ще невідомо, чи будуть задоволені фанати літературного першоджерела, але у стрічки таки є один суттєвий недолік. З невідомих причин сценарист, він же і режисер, Агустин Діас Янес, відомий своїми роботами "Ніхто не буде говорити про нас коли ми помремо" та "Нема звісток від бога" вирішив охопити одним фільмом усі існуючі частини серії, прихопивши навіть події, які ще не були викладені на папері. Самі книжки не такі вже й великі, і події в них розвиваються не так вже й стрімко, але за таких умов при перенесенні на екран було втрачено майже весь сюжет, залишились лише ключові віхи життя Алатрісте, з’єднані в миготливий кліп, в якому досить важко розібрати щось людині, яка взагалі не читала книжку. Заразом зникли усі митці, за виключенням Кеведо – наприклад від Веласкеса залишились в кадрі лише дві його картини, також викинуті історичні події та більша частина пригод, фактично кожну книжку затисли в п’ятнадцятихвилинну частину фільму, добивши отриманий продукт рваним монтуванням з відсутністю переходів між сценами. Все це в результаті сприймається, як рекламний ролик телевізійного серіалу, яким і мала б бути детальна екранізація.
Втім на цьому погане закінчується і починається лише гарне. В першу чергу це майже бездоганний кастинг: Кеведо, Оліварес, Філіп IV – це не лише гарно виконані ролі, їх образи ніби зійшли зі своїх портретів, більшої схожості годі собі уявити. Майже – тому що біляву і блакитнооку красуню Анхеліку чомусь перетворили на звичайну чорняву іспанку, до того ж її образ сильно постраждав і при створенні сценарію, де їй було відведено кілька малозначних сцен. Але головна знахідка – відомий з "Володаря кілець" Вігго Мортенсен, затьмарює таку дивну помилку. На відміну від своєї королівської ролі в екранізації Толкієна, де він губився на фоні безлічі відомих акторів, тут він єдиний головний актор, основа фільму – і його Дієго просто неймовірний, відповідає кожній літері, кожному слову, якими описував образ Алатрісте Перес-Реверте. В одному з інтерв’ю режисер висловив сподівання, що ця роль стане для Мортенсена найкращою і, чорт забирай, не помилився – хто б міг подумати, що з типового американця вийде такий чудовий іспанець. Про Арагорна вже можна забувати, віднедавна у Вігго нове амплуа – холоднокровного, бідного, гонорового іспанського дона з вбивчою шпагою в руці, який і перед лицем смерті не поступиться жодним зі своїх принципів честі.
Хай би там як, але можна констатувати – історичний блокбастер світового рівня у Іспанії вийшов. Нехай не ідеальний, нехай з помилками – але перший і до того ж далеко не найгірший. Якщо додати до акторів неповторний іспанський колорит вуличок, які майже не змінились з XVII століття, досить добре поставлені бойові сцени, непогану операторську роботу та автентичний звуковий ряд, то фільму можна ставити впевнену четвірку і лише побажати, щоб його таки перезняли у вигляді серіалу, аби не втратити нічого з того, що хотів сказати Артуро і своїм співвітчизникам, і нам, їхнім сусідам по континенту, в проблемах яких є стільки спільного.