Симона (Simone / Симона). США, 2002. Режисер Ендрю Ніккол. У ролях: [Аль Пачіно->al-pacino], Кетрін Кінер, Пруїт Тейлор Вінс, Джей Мор, Рейчел Робертс, Джейсон Шварцман, Стенлі Андерсон, Вайнона Райдер, Еван Рейчел Вуд, Денієл фон Берген.
Інтер, неділя 27 неділя, 22.55
Коли вередлива кінозірка (Райдер) відмовляється працювати з режисером Віктором Таранським (Пачіно), керівництво студії звільняє його. За допомогою новітніх технологій невдаха-постановник створює комп’ютерну акторку і вмонтовує її в усі сцени свого фільму. Віртуальна зірка відразу завойовує славу, і невдовзі її навіть висувають на «Оскара»…
Схоже, втома та виснаження людини, яка живе на межі, останнім часом стали головною темою творчості Пачіно. У [«Безсонні»->insomnia], «Потрібних людях» і «Симоні» славетний лицедій, майстерно зображуючи людину, котра не спала багато ночей, ніби грає на одній ноті, але при цьому щоразу демонструє її нову модуляцію: боротьба з власним сумлінням, усвідомлення життєвої поразки і, нарешті, відчайдушна спроба досягнути успіху за будь-яку ціну, обдуривши увесь світ, яка врешті-решт обертається проти самого хитруна. Ситуація, в якій опиняється Віктор Таранський, чимось нагадує «Тутсі»: в обох випадках герой, який намагається, відмовившись від своєї творчої індивідуальності, пристосуватись до правил гри шоу-бізнесу, стає заручником вигаданого образу, мас-медіа та культу зірок. Ніккол («Гаттака»), який у сценарії «Шоу Трумена» познущався з телеіндустрії, цього разу висміює захоплення ідолами кіно, «блокбастеризм» і голлівудські штампи. «Наша культура одержима міфом реалізму, проте не здатна встановити різницю між дійсністю та вигадкою, – вважає режисер. – Здатність створювати міфи перевершує нашу здатність розпізнавати їх».