Підміна

За традицією від Іствуда в останні роки обов’язково чекають чогось, гідного “Оскара”. І хоч він і цього разу запропонував кіно дуже добре зняте і зігране, залишається враження, що видатний митець не дотягнувся до встановленої ним же високої планки.

Можливо, такий післясмак відчувається тому, що в “Підміні” режисер зіграв у ворота відразу кільком голлівудсько-академічним традиціям. Це і боротьба жінки за свої права – тема досить актуальна для зображених часів. І суд як головне місце розв’язання проблем. І божевільня, де чимало акторів заробили собі “Оскари” – та ж [Джолі->angelina-jolie] буде у цьому списку однією з перших. І викриття корумпованості поліцейської влади: розповідаючи про свавілля з боку “охоронців закону”, Клінт немовби вибачається за гріхи свого “Брудного Гаррі” (те саме він робив з самосудом у [“Таємничій річці”->mystic-river]). Перелічивши ці теми, чомусь у першу чергу згадуєш фільми, які працювали з цими темами у 70-х: зняв би Іствуд цю картину 30-35 років тому, її з таким проблемним пакетом, ще й у стилі ретро, визнали б ще одним кроком уперед в американському кіно. Нині ж у цьому читається здебільшого чіткий розрахунок на успіх; ні “Таємнича ріка”, ні [“Крихітка на мільйон доларів”->million-dollar-babe] такого відчуття не викликали.

У тих двох стрічках головним все ж таки були характери, не проблеми. А в “Підміні” персонажа Джолі на фільм не вистачає – це попри те, що усі її реакції написані і зіграні психологічно правильно (Анжеліна нарешті грає як актриса, а не просто зірка). Тому Іствуд змушений періодично кидати героїню напризволяще, приділяючи увагу то кмітливому детективу, який розкручує справу серійного вбивці, то самому маніяку – в обох випадках відчувається міцна рука майстра, який має у жанрі величезний досвід, чого на жаль, не можна сказати про головну сюжетну лінію, де постановник часом змушений покладатися на позичені тут і там стереотипи, такі, як повії з золотим серцем, клони сестри Ретчід тощо. Не допомагає і неймовірно розтягнутий фінал, де митець намагається довести до логічного кінця абсолютно кожну сюжетну лінію, хоча все, що варто було сказати і показати, ми почули і побачили десь у середині фільму.

Підсумок: міцна кримінально-судова драма, часом захоплююча, режисура на рівні, гра Джолі чудова, однак, на жаль, якщо ця картина і матиме якийсь “оскарівський” успіх, це станеться просто за інерцією мислення кіноакадеміків, а не через якісь вагомі причини.