Слід визнати: коли [Сендлер->adam-sandler] вирішує натиснути на гальма свого специфічного гумору і створити кіно, яке б могла дивитись його дитина, у нього виходить доволі симпатична стрічка.
Особливо якщо порівнювати її з чимось настільки жахливим, як попередня робота Адама – “Не жартуйте із Зоханом”, єдиним змістом якої були розмахування геніталіями та облизування бабусь. У “Казках” є кілька жартів у традиційному стилі Сендлера, але, на щастя, погоди вони не роблять: вистачає гумору у діалогах, а геги такі, що можна дивитись і наймолодшим – особливо слід відзначити лупасту морську свинку. В усьому іншому картина дуже схожа на попередні роботи коміка-суперзірки: веселий і не дуже успішний в житті герой, його зарозумілий і дуже дурний суперник, чарівна дівчина, яка, звичайно ж, закохається у героя, і успіх, який у фіналі від нього нікуди не втече. Звичайне для подібних стрічок для сімейного перегляду моралізаторство цього разу зводиться до заклику самому йти боротись за свою мрію, не чекаючи дива, – далеко не найгірший заклик.
Спецефектів у “Казках на ніч” набагато більше, ніж зазвичай у комедіях Сендлера – все ж таки знімальній групі потрібно було відтворити чимало різних світів, куди прямує політ фантазії Скітера, – від Древнього Риму до далекого космосу. Один зі спецефектів вийшов досить-таки бридким, проте до інших претензій не виникає.
Якимось чином Сендлер завжди примудряється збирати у себе непоганих акторів, хоча насправді це не повинно дивувати – як-ніяк його стрічки зараховуються до продукції категорії “А”, незалежно від їхньої якості. Адам, наприклад, чудово розуміє, що далеко не всім глядачам буде до вподоби витріщатися півтори години виключно на його, скажімо так, зоханівську фізіономію, тому завжди бере на жіночі ролі вродливих актрис. У “Казках” Кері Рассел вдалося зробити свою ідеальну героїню майже живою, а Тереза Палмер досить дотепно виглядає у ролі, яку можна описати як незлу пародію на Періс Хілтон та подібну публіку. Як завжди, знайшлося місце для камео [Роба Шнайдера->rob-shneider] – теж не найгіршого, і, схоже, він поставив собі за мету переграти у Сендлера представників усіх національностей. Єдиний сюрприз – Рассел Бренд, який, фактично, затьмарив головного виконавця та усіх інших. Не те щоб він зіграв щось особливе, але у цій стрічці він найкумедніший – після Лупастика, ясна річ.
Підсумок: видовищна і добра комедія для сімейного перегляду, як для Сендлера цілком пристойна, переглядається легко, неприємних вражень майже не залишає.