У пошуках свіжих варіантів “фабрика мрій” вирішила поєднати типовий сюжет романтичної комедії з елементами комедії “фареллівської”. Щоправда, визначення не дуже точне, але кращого не знайшлося (мабуть, кіно-таки вийшло більш-менш оригінальне): з одного боку – майже класична фабула про протилежності, які притягуються, з іншого – підвищена увага до інтимних аспектів особистого життя дорослих людей, які у фільмах подібного жанру зазвичай ігнорували.
Увага ця, втім, переважно словесного характеру, тому не сприятиме особливому дискомфорту – вона здебільшого пов’язана лише з тим, наскільки відверто головний герой висловлює свою думку про стосунки між статями. І, на щастя, головне у стрічці не це, а характери персонажів, тому навіть епізоди на кшталт сцени на стадіоні не псують загальне враження завдяки влучним коментарям (“Ростеш, Еббі”). Та й герой-ведучий тільки на перший погляд може здатись схибленим на сексі неандертальцем, насправді ж він природжений психолог, вправний маніпулятор, який точно знає, що потрібно публіці, і до того ж по-справжньому добра людина, завжди готова допомогти іншому.
Сценарій досить непоганий як для картин такого жанру, але головне достоїнство фільму – актори, точніше, той факт, що вони ще “незатаскані” у подібних фільмах. Спробуйте уявити на місці головних виконавців Джулію Робертс та [Річарда Гіра->richard-gere] або [Мег Раян->meg-ryan] та Тома Хенкса чи іншу класичну романтичну пару – навіть не зараз, а років двадцять тому. Якось не виходить. Тоді як [Батлер->gerard-butler] після [“300 спартанців”->300] ніби сам проситься на роль брутального самця, який насправді виявиться чудовим хлопцем, а Хейгл не тільки демонструє вправність у сценах, яких від неї слід було чекати після “Трішки вагітної”, але й, в принципі, таки грає.
Підсумок: дуже непоганий зразок романтичної комедії по-сучасному (любителі романтики старомодної точно прийдуть не на своє кіно) з добре підібраними акторами, одним котом і досить продуманим сценарієм. Як сказав один з солдатів, яких приводять на сеанс строєм: “Якби фінал змінити, все було б добре”. І він таки правий – солдати в кіно майже завжди праві.