КіноБлог

Автор цих рядків у перший тиждень демонстрації цього фільму зробив жахливу річ – потьопав замість нього на “Нашу Рашу”. Звичайно ж, вже після перших десяти хвилин перегляду стало зрозуміло, що цьому шедевру вистачило б ютубівської екранки. Весь наступний тиждень цього самого автора переслідували кошмари, в яких Меріл Стріп волала: “Кого вы выбрали, кого вы предпочли!” Тому не переглянути “Як все заплутано” врешті-решт стало просто неможливо.

Кіно дуже непогано, але більшості глядачів, які прийдуть дивитись комедію, воно “не піде”. Смішного у фільмі достатньо, але це швидше гумор характерів. Ті, хто надриваються на “Раші” та “Старих псах”, цього разу мають всі шанси заснути. Особисті проблеми американських представників середнього класу далеко не першої молодості, як не крути, чужі для нашої молоді, яка прийшла в кіно відпочити, і так само чужі для ровесників головних героїв у нашій країні – реалії і менталітети надто різні.

Картина буде цікавою у першу чергу для прихильників Меріл Стріп, особливо тих, хто добре знає її творчість, і не тільки через як завжди блискучу гру. Її нову роль цікаво аналізувати саме з точки зору зоряного міфу, який за стільки років склався навколо акторки, яку колись вважали “антизоряною”. Образи, які протягом своєї кар’єри створювала Стріп, найчастіше були відображенням реалій розвитку феміністичного руху. У 70-х вона боролась за особисту незалежність, по живому розриваючи зв’язки з сім’єю, у 80-х вимагала закриття атомних станцій, бралася за усі можливі професії, давала собі раду у найрізноманітніших епохах. Зараз Меріл грає жінку, яка повністю реалізувала себе і в бізнесі, і в сім’ї, і все, чого вона прагне, – знайти гідного супутника для решти життя. Фактично, це портрет самої акторки, комерційна цінність якої у Голлівуді зараз як ніколи висока, і все, що їй ще можна бажати, – золотий “супутник” на поличці разом з попередніми двома. Мабуть, з феміністичним рухом нарешті все гаразд.

Болдуїн добре грає колишнього чоловіка героїні, з гумором підкреслюючи егоїстичну складову його характеру, але й час від часу показуючи його “людське” обличчя. Архітектор Мартіна у порівнянні з ним вийшов трохи ідеальним і тому менш живим, хоча гра актора на високому рівні. Акторське тріо – головна принада фільму, який без нього навряд чи привернув би підвищену увагу.