Закінчилось кіно – а чи було воно? Питання складне – для даного випадку. Бо якщо [найперші “Сутінки”->twilight] ще сприймались як фільм, то усі наступні були просто феноменом, про який говорили і писали настільки багато, що всі серії передивились навіть затяті ненависники саги – щоб ненавидіти правильно, цитуючи слова героїв.
Взагалі сага тут слово не зовсім доречне. Сага – це коли щось відбувається, а в “Сутінках” не відбувається практично нічого. У попередній частині були хоч весілля і народження-перетворення, а тут… це буде майже-спойлер, але статус-кво наприкінці стрічки залишається таким самим, як на початку. Нічого не змінилося, можна знімати далі… але краще не треба.
Навіть режисер вже враховує комедійний аспект цього дива, і в “Світанку-2” є над чим посміятися. Сцена, де Джейкоб роздягається перед батьком Белли, майже зриває оплески, і те, як Белла-вампір лупцює хлопця-перевертня на очах дуже задоволеного чоловіка, теж усім подобається. Є чимало інших, дрібніших моментів. Їх не достатньо для того, щоб назвати все це художнім фільмом, але хоча б не так нудно дивитись.
Головна героїня після смерті стала схожою на людину, і в сцені першого полювання за нею навіть цікаво спостерігати. На жаль, після цього вона здебільшого повертається в інертний режим – Маєр щедро подарувала їй такі суперсили, що їй тепер майже нічого не треба робити. Взагалі присмак [“Людей Ікс”->x-men] у цій серії дуже сильний, незважаючи на те, що на спецефектах продюсери “Сутінків” традиційно економлять: вовчики все ще смішні, Ренесмі-дитина вийшла жахливою, і навіть фінальна (так би мовити) битва пахне дешевизною. Нас знайомлять з великою кількістю вампірів з різними талантами, і за деякими з них спостерігати значно цікавіше, ніж за головним тріо, – на жаль, екранного часу у них лічені хвилини.
Добре розважився Майкл Шин у ролі головного злого вампіра, якого звуть як папугу. Переграв безсоромно, чітко знаючи, що робить, проте екран ненадовго оживив. Фаннінг теж присутня, але садистську розвагу її героїні, на превеликий жаль, дехто зіпсував, внаслідок чого вона виглядає не зловісно, як раніше, а майже жалюгідно.
А от хто у цьому фільмі з головою опинився у всім відомому місці, то це Лотнер. Його майже шкода – як людину. Вочевидь, шалені прибутки примусили Маєр думати, що тепер будь-яка її ідея – золото, однак маніакальне бажання дати усім без винятку персонажам хеппі-енд і пару завело її ну зовсім не туди. І можна хоч сто разів повторити, що “тут нічого такого немає, так воно у вовків працює” – це не допомагає. Спостерігати за тим, як навколо 7-річної дівчинки весь час в’ється, посміхаючись, 20-річний хлоп, просто незручно, навіть якщо і це сприймати з гумором. Ні, нових серій точно не треба.
Підсумок: враховуючи, що було у попередніх частинах, цю можна назвати гідним фіналом. Все одно це подивились або ще подивляться всі – і шанувальники, і ненависники. Скінчилося (будемо сподіватися) – і добре.