Сучасні фільми про подорожі у часі зазвичай обирають одну з двох добре відомих теорій. Перша – це класика, ефект метелика, коли будь-яка найменша зміна у минулому спричиняє катастрофічні наслідки для теперішнього; типовий приклад тут – “Назад у майбутнє”. Друга – новіша теорія про паралельні реальності, коли зміна минулого не впливає на теперішнє, а породжує іншу реальність, в якій теж можна жити і навіть непогано. Свідченням цього може бути “Дежа вю”, хоча там це питання як слід не прояснюється – на відміну від “Початкового коду”.
