Мiстер i мiсiс Смiт (Mr. and Mrs. Smith / Мистер и миссис Смит). Комедiйний бойовик. США, 2005. Режисер Даг Лаймен. У ролях: Бред Пiтт, Анжелiна Джолi, Адам Бродi, Вiнс Вон, Анджела Бассетт, Вiльям Фiхтнер, Кiт Дейвiд, Керрi Вошингтон.
Джон та Джейн Смiт одруженi не дуже довго, проте вже встигли втомитись вiд свого шлюбу. Iм здаeться, що вони знають одне про одного все, але це не зовсiм так. Обоe вони – високооплачуванi найманi вбивцi, якi таeмно подорожують свiтом, виконуючи небезпечнi мiсii. Кожен з них успiшно приховуe свiй маленький секрет до тiei митi, коли Джон отримуe замовлення на Джейн i навпаки…
Сценарiй “Мiстера i мiсiс Смiт” написав Саймон Кiнберг (“Три iкси-2”, “Фантастична четвiрка”). Наприкiнцi лютого 2003 р. стало вiдомо, що переговори про ролi Смiтiв ведуться з Бредом Пiттом та Нiколь Кiдман. Тодiшня дружини Пiтта, Дженнiфер Анiстон, вiдразу заявила журналiстам, що дуже негативно ставиться до спiвпрацi чоловiка з “дуже вродливою жiнкою, яку чоловiки вважають iдеалом”. У липнi з’явилось повiдомлення, що Кiдман вибула з проекту через неможливiсть збалансувати свiй знiмальний графiк i що ii замiнить Кетрiн Зета-Джонс. Однак i ця акторка не змогла пiдстроiти свiй графiк пiд Пiтта, а продюсери в першу чергу розраховували саме на нього: вони хотiли вмiстити зйомки у вiдрiзок, коли Бред вже звiльниться вiд “Троi”, але ще не почне знiматись в “12 друзях Оушена” (тобто осiнь – початок зими 2003 р.). Проект зайшов у глухий кут, i на початку серпня Пiтт заявив, що теж залишаe його. Продюсери термiново почали розглядати кандидатури Джоннi Деппа та Вiлла Смiта, однак через десять днiв зiграти мiсiс Смiт погодилась Анжелiна Джолi. Це змусило Бреда передумати i залишитись в командi.
У лютому 2004 р. ЗМI повiдомили, що у фiльмi буде еротична сцена з Пiттом та Джолi, проте потiм ii вирiзали, щоб уникнути обмежувального рейтингу. Бюджет стрiчки перевищив 100 млн. доларiв. Зйомки проходили у сiчнi-вереснi 2004 р.; деякi сцени перезнiмали у березнi 2005 р.
Огляд тенденцій культурного розвитку 2000-х міг би бути надзвичайно обнадійливим, коли б не помітна криза комедійного жанру кіномистецтва. Комедія впевнено переїхала в літературу, в живопис, в графіку та дизайн, наче посварившись з кіно-індустрією всерйоз і надовго. Це трохи дивує, тому що саме кінематографічне мистецтва розкрило небачені до того образотворчі можливості жанру комедії, позбавивши його зайвих сміховинних елементів й зробивши акценти на внутрішній природі комедійності як феномену людської культури. Напевно, були би вже давно перевершені досягнення кінокомедій 1960-х та 1970-х, якби не поступовий відхід популярного кінематографу від інтелектуальних комедій до поверхових сміховинних та гумористичних постановок.
Фільм „Містер та міссіс Сміт”, знятий у 2005 році режисером Дугласом Лайменом, відноситься до того ряду кінокартин, де сценарій нагло поставлений на останнє місце. Шокує навіть сам факт наявності написаного сценарію для такого фільму. Офіційно сценаристом „Містер та міссіс Сміт” заявлено Саймона Кінберга, але його роль насправді була мінімальною. Не викликає сумнівів та обставина, що Лаймен, працюючи на постановкою картини, ігнорував майже усі зауваження Кінберга, звівши усю роботу до розкриття творчого потенціалу виконавців головних ролей – Бреда Пітта та Анджеліни Джолі. Щоправда, проблема постала на тому, що сам цей потенціал був не надто великим. Існує, як мені здається, певна траєкторія творчого розвитку мистця, котру неодмінно слід враховувати, запрошуючи його до участі в певній мистецькій акції. На момент виробництва фільму „Містер та міссіс Сміт” Бред Пітт очевидно знаходився не на піку своєї акторської траєкторії – напевно, переживав свою чергову депресію, пошук власного Я, не міг опертися на щось тверде у здійсненні оцінок минулих ролей. І тому потенціал його гри в кінофільмі був мінімальним, він лише буквально виконував накази режисера, не володіючи роллю і тим більше не переживаючи щодо неї радості творчого успіху.
Трохи краще ситуація з грою Анджеліни Джолі, чия зовнішність кожному з мільйонів глядачів нагадує його власне перше кохання. Акторська манера пані Джолі ясно походить від манери подіумної моделі-манекенниці, котра добре володіє мистецтвом моментної гри, вкрай обмеженої в часі та просторі. Вона вміє зіграти на тонкощах, деталях, не вдаючись до масштабних ігрових ходів. Як акторка Анджеліна Джолі трохи видається за межі можливостей кіномистецтва, але її здатність гарно подавати глядачеві запропонований стилістами одяг та макіяж ще довго утримуватиме її в центрі уваги кіноманів усього світу.
Головною слабкістю фільму „Містер та міссіс Сміт” є відсутність сюжетної зконцентрованості. Картина намальована режисером широкими, абстрактними мазками пензля, але глядачеві неодмінно потрібні сюжетні деталі, інакше він перетворюється не на кіноглядача, а на циркового глядача, якого захоплює вже сам вигляд диких тварин на арені. При цьому сам фільм триває майже дві години. Помічається його розірваність на дві окремих частини, знятих режисером, певне, у різних настроях абощо. Можливо, змінилося творче бачення поставлених перед фільмом художніх завдань, тому довелося галопом довершувати почате в першій половині стрічки, достатньо розтягнутій та якось диспропорційно деталізованій.
Навряд чи таким вже цікавим сюжетним елементом сучасного кіномистецтва є зброя. У розглядуваному нами фільмі зброї дуже і дуже багато. Незрозуміло тільки, чому режисер не відчуває, що вироблене роками амплуа Бреда Пітта просто забороняє йому відтепер з’являтися перед глядачем із пістолетом у руках, оскільки така поява сплутує в свідомості глядачів минули ролі Пітта з теперішньою його роллю. Актор розчиняється у своєму творчому доробку, перетворюючись зі справді талановитого актора на чоловіка зі зброєю у руках – таку собі малопривабливу іпостась естетичного нігілізму.
Споглядання сцен насильства й стрілянини, навіть у комедійному сюжеті, перестало хвилювати глядачів. Воно більше не сприяє поглибленню їхнього персонального діалогу з мистецтвом. Байдуже дивимося ми на бігаючого лабіринтами Бреда Пітта, котрий тікає від озброєних молодиків. Це нас не переймає, для нас це щось вельми далеке й непотрібне.
Підсумовуючи, можна сказати, що фільм „Містер та міссіс Сміт” у всій повноті продемонструвало масштабність проблеми відсутності естетично довершених сценаріїв для кінематографічних постановок. Безсюжетні імпресіоністичні фільми свій потенціал вже вичерпали, а на заміну їм ніщо нове поки що не прийшло. І це проблема. Ще однією проблемою є падіння, а точніше – профанація глядацького інтересу до комедій. Так, кінотеатри цілої планети досі тремтять від сміху публіки, але щось той сміх перестав обнадіювати, якийсь він злий, нічого не обіцяючий. Якщо й можлива мистецька онова жанру комедії, то лише на основі синтезу її з іншими жанрами, та в жодному разі не у безсюжетних фільмах типу „Містер та міссіс Сміт”, котрий хоч і називає себе комедійний бойовиком, є всього лиш не дуже вдалою комедією з великою кількістю стрілянини. Жанрових характеристик бойовика він практично не має, коли не вважати такими примітивну присутність зброї у об’єктиві кінокамери. Сутність бойовиків – боротьба, конфлікт, в той час як боротьба у фільмі Дугласа Лаймена є гумористичною, а тому насправді боротьбою не є. Тому будемо говорити про кінострічку „Містер та міссіс Сміт” як про комедію, при чому показово кризову в жанровому сенсі.
Наскільки я розумію, за посиланням http://verstyuk-i.livejournal.com/132694.html міститься аналогічний текст і він має щастя бути розміщеним на вашому блозі. Питання є наступним, а чи не вважаєте ви трохи нахабним ретранслювати записи зі свого персональної сторінки прямо у коментарі цього ресурсу? Думаю, простіше попросити редакцію надрукувати вашу статтю як окремий пост, принаймні таке теоретично можливо.
Надрукувати можливо, звичайно. Я от і думаю, повидаляти їх всі три чи залишити.
хороший фільм!