Дзвiнок

Дзвiнок (Ring / Звонок). Японiя, 1998. Режисери Хайдео Наката та Чiсуi Такiгава. У ролях: Нанако Мацусiма, Мiкi Накатанi, Хiроюкi Санада.

1+1, недiля 31 липня, 00.45

Молода журналiстка розслiдуe серiю смертей, пов’язаних з загадковою вiдеокасетою. Кожний, хто дивиться прокляту плiвку, чуe незрозумiлий телефонний дзвiнок, а рiвно через тиждень бачить щось настiльки жахливе, що помираe на мiсцi. Героiня, яка не вiрить у страшнi казки, знаходить касету, i вiдразу пiсля перегляду в ii квартирi лунаe дзвiнок…

Мiстичнi iсторii про моторошнi дiяння привидiв та iнших потойбiчних iстот завжди вважалися невiд’eмною частиною фольклору i народного театру Японii. Тому не дивно, що у 60-70-х роках ця краiна перетворилася на одного з найпотужнiших виробникiв фiльмiв жахiв. Найкращi роботи азiатських постановникiв, якi дослiджували актуальнi проблеми i фiлософськi питання, стали класикою не лише жанру, а й свiтового кiнематографу. На змiну традицiйним сюжетам про злих духiв (“Квайдан” Масакi Кобаясi) та кровожерних вампiрiв (“Куронеко” Кането Сiндо) поступово прийшли масштабнi хронiки нападiв ворожих iнопланетян (“В полонi у марсiан”, “Битва в космосi”, “Захоплення планети Iкс”) i гiгантських радiоактивних монстрiв (“Годзiлла”, “Гiдра – триголове чудовисько”, “Родан – птах смертi”). Однак невдовзi лялькових допотопних потвор та прибульцiв перестали лякатись навiть малi дiти i iнтерес публiки до продукцii жахiв рiзко впав.

Дзвiнок (Ring / Звонок). Японiя, 1998. Режисери Хайдео Наката та Чiсуi Такiгава. У ролях: Нанако Мацусiма, Мiкi Накатанi, Хiроюкi Санада.

1+1, недiля 31 липня, 00.45

Молода журналiстка розслiдуe серiю смертей, пов’язаних з загадковою вiдеокасетою. Кожний, хто дивиться прокляту плiвку, чуe незрозумiлий телефонний дзвiнок, а рiвно через тиждень бачить щось настiльки жахливе, що помираe на мiсцi. Героiня, яка не вiрить у страшнi казки, знаходить касету, i вiдразу пiсля перегляду в ii квартирi лунаe дзвiнок…

Мiстичнi iсторii про моторошнi дiяння привидiв та iнших потойбiчних iстот завжди вважалися невiд’eмною частиною фольклору i народного театру Японii. Тому не дивно, що у 60-70-х роках ця краiна перетворилася на одного з найпотужнiших виробникiв фiльмiв жахiв. Найкращi роботи азiатських постановникiв, якi дослiджували актуальнi проблеми i фiлософськi питання, стали класикою не лише жанру, а й свiтового кiнематографу. На змiну традицiйним сюжетам про злих духiв (“Квайдан” Масакi Кобаясi) та кровожерних вампiрiв (“Куронеко” Кането Сiндо) поступово прийшли масштабнi хронiки нападiв ворожих iнопланетян (“В полонi у марсiан”, “Битва в космосi”, “Захоплення планети Iкс”) i гiгантських радiоактивних монстрiв (“Годзiлла”, “Гiдра – триголове чудовисько”, “Родан – птах смертi”). Однак невдовзi лялькових допотопних потвор та прибульцiв перестали лякатись навiть малi дiти i iнтерес публiки до продукцii жахiв рiзко впав.

Молодi i нiкому не вiдомi режисери Наката та Такiгава поeднали традицii страшних схiдних легенд з сучасним урбанiстичним антуражем, створивши стрiчку, пiсля перегляду якоi десятки японцiв потрапили до лiкарнi у станi тяжкого стресу. Критики вiдразу визнали “Дзвiнок” етапною подieю у розвитку жанру, яку можна порiвняти хiба що зi славетним “Екзорцистом” Вiльяма Фрiдкiна. Картина з мiзерним бюджетом, що стартувала у кiнцi десятки комерцiйних лiдерiв, за кiлька тижнiв видерлася на перше мiсце i трималася на ньому бiльше мiсяця, зiбравши понад 30 млн. доларiв. Гнiтючу безвихiдну атмосферу фiльму та його вражаючий, шоковий фiнал високо оцiнили i глядачi iнших краiн, де “Дзвiнок” демонструвався на рiзних фестивалях (у вiдносно широкий прокат стрiчка вийшла тiльки у Францii, Канадi та в Росii). Японськi кiнематографiсти кинулися експлуатувати свiй несподiваний успiх: швидко випустили другу i третю частини похмуроi картини, а потiм продали права на ii римейк студii “Дрiмворкс”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *