Дзеркальнi вiйни: Вiдображення перше

Цей росiйський бойовичок виявився зовсiм не таким поганим, як можна було очiкувати.

По-перше, як свiдчив рекламний ролик, це визнання в любовi до росiйськоi вiйськовоi технiки, ii ж збройних сил взагалi i конкретно – до служби безпеки. При бiльш близькому ознайомленнi виявилось, що все це не зовсiм так. Тобто воно присутнe, але не настiльки нав’язливо, майже пунктиром. За винятком останнiх п’яти хвилин.

Що насправдi рятуe “Дзеркальнi вiйни” – це порiвняння з цьогорiчним “Стелс” Роба Коена. Враховуючи, що “Стелс” був остаточно дебiльним американським визнанням в любовi до американськоi вiйськовоi технiки, вiйськового командування i окремих полiткоректно пiдiбраних кадрiв, шансiв у “Вiйн” було не так вже й мало. Грошi теж вкладено, але принаймнi те так тупо – вже e за що дякувати. Не так багато комп’ютерних трюкiв в польотi – теж дякуeм, не так швидко голова крутиться.

По-друге, задiяли декого з тих, кого у нас цiнують набагато бiльше, нiж в Штатах. Малколм Макдавелл та Рутгер Хауер на даному етапi набагато бiльше значать для глядачiв з краiн СНД, нiж для американцiв. В Штатах вони давно вийшли в тираж, iхнi манiячнi ролi забули швидко. А серед поколiння, що виросло у вiдеосалонах колишнього СРСР, де на одному сеансi крутили нiндзя, а на другому – “Заводний апельсин” або “Блейд-раннер”, прихильникiв цих двох акторiв набагато бiльше.

Тому не дивно, що Макдавелл граe у “Дзеркальних вiйнах” роль мало не головну. Його герой легко б’e за масштабами дiянь усiх злих наркоторговцiв, злих сутенерiв та злих бiзнесменiв, яких пан Алекс зiграв в Голлiвудi за три останнi десятилiття. Колишнiй спiвробiтник американських спецслужб, зраджений ними, бере переконливий реванш. Легкiсть, з якою вiн прослуховуe спецслужби обох “супердержав”, майже анекдотична, але вона працюe на образ хитрого i майже невловимого аутсайдера. Герой Макдавелла, може, й виконуe завдання за грошi, але процес виконання йому приносить набагато бiльше задоволення, i це зайвий плюс. Актор змiг наповнити образ багатьма деталями, що запам’ятовуються, i нiхто не поспiшаe виводити його з гри, незважаючи на наявнiсть нiбито обов’язкового хеппi-енду. У Хауера роль набагато менша, але досить важлива для сюжету.

Щодо iнших… Арманд Ассанте у ролi спiвробiтника ЦРУ – в мiру професiйний i в мiру тупий, щоб не здогадатись, що Макдавелл прослуховуe його за допомогою звичайноi запальнички. Решта – здебiльшого знайомi серiальнi обличчя, особливо запам’ятовуeться кумедна парочка агентiв ФСБ.