Цiкаво, що зробили б з цього сюжету кiнематографiсти колишнього СРСР. Батько-параноiк, дiти-кримiнальники… Так i проситься щось густо-чорне, за поняттями i без просвiту.
Фiнський режисер Мякеля зняв стрiчку не про злочинцiв. Його героi – молодi люди, якi для виживання у цьому свiтi використовують своi правила, правила, якi свiт не розумie, бо розумiти не хоче. Це часто працюe проти них, але вони знаходять спосiб використати це собi на користь.
Дивнi вони, цi хлопцi Таккунени. Всi сильнi, як бики, а нiколи не б’ються, як би iх не ображали. Просто у бiльшостi вiдпадаe бажання робити це пiсля того, як старший показуe, як легко вiн може пересунути автомобiль. Майже нi з ким не спiлкуються, дiвчат не запрошують… Загалом, неприeмностi вiд них… тому що вiд них жодних неприeмностей, а це дивно. Приблизно так мислять шкiльнi вчителi, якi намагаються будь-що випхати молодшого Таккунена з класу, хоча вiн хоче вчитись i поводиться не так нахабно, як бiльшiсть учнiв.
Звiдки у хлопцiв такi дивнi правила? Частково – вiд батька, який сидить у божевiльнi, але тяжку руку (i ремiнь) якого вони пам’ятатимуть все життя. А частково це спосiб захищатись вiд свiту, який ставиться до них вороже, знаючи, який у них батько. Контакти Таккуненiв з оточуючими зведено до мiнiмуму. Декого це дратуe, декого, навпаки, iнтригуe – наприклад, дочку мiсцевого полiцейського, яка не зводить очей з молодшого Таккунена. Самi ж брати вiд iнших залежать дуже мало, як i вiд правил, за якими живуть цi iншi – вiд моралi, законiв. Тому порушення законiв e для них цiлком логiчним кроком.
Наступний сценарний хiд межуe з генiальнiстю. Хлопцi не спiлкуються з iншими, телебачення у них немаe, у iхнiх мiзках не сидить десяток стандартних моделей поведiнки. Спосiб грабувати бензоколонки вони обирають простий i логiчний, на хлопський розум, але вiн не маe нiчого спiльного з тим, що показують в кiно i на телебаченнi, i саме тому iх не можуть вирахувати i впiймати. В сучасному корпоративному суспiльствi, де 90 % вчинкiв – копiя баченого сто разiв, вони стають майже казково непереможними. У них вперше в життi з’являються грошi. I це стаe початком iхнього фiналу.
Бо грошi, особливо великi, – це перша ознака належностi до суспiльства, якому вони ранiше себе несвiдомо протиставляли. Перша реакцiя братiв на зiткнення зi свiтом масовоi культури демонстративно карикатурна. Тепер вони можуть дозволити собi телевiзор i, переглянувши “Термiнатора”, наступного дня всi як один купляють темнi окуляри. Потiм вирiшують здобути ще бiльше грошей, зiгравши в лотерею, тому купують безлiч лотерейних квиткiв – щоб мати якомога бiльше шансiв отримати головний приз. Вони не знають, що у них немаe жодного шансу, бо не розумiють, в якому свiтi живуть.
Останнiй плюс фiльму – це татусь Таккунен, справжнiй подарунок. Закiнчений психопат, але хитрий, наче змiя, злий i безжальний. Вбиваe собаку своiх синiв (у неi немаe душi), погрожуe здати iх, якщо не вiддадуть грошi, i розповiдаe, що з ним розмовляe Бог. Бездоганно написаний i зiграний образ.