Безумовно, найвизначнiший фiльм [фестивалю британського кiно->british-film-festival], який поeднуe серйознiсть проблематики з першокласним художнiм рiшенням. Блискуча робота Iмельди Стаунтон, яка стала справжньою душею фiльму. Зазвичай по-справжньому видатнi акторськi образи важко уявити без яких-небудь темних бокiв натури, але у даному випадку маeмо виняток з цього правила: в характерi Вeри Дрейк нiчого негативного фактично немаe. Стаунтон переконливо граe людину, яка живе заради iнших – своiх близьких, пацieнтiв, дiвчат, яким вона, як щиро вважаe, допомагаe. Допомагаe не заради грошей – просто тому, що не може не допомогти. Свiт, звичайно, не без людей практичних, тому доброта i певна наiвнiсть Вeри стаe джерелом прибуткiв для iнших.
У стрiчцi взагалi майже бездоганний пiдбiр персонажiв i акторiв, починаючи з чоловiка i дiтей Дрейк i закiнчуючи добрим iнспектором i суворим суддею (епiзод, чудово зiграний Джимом Броадбентом). Однак особливо вирiзняeться вiдморожена парочка – дочка Вeри та знайдений для неi наречений, вони фактично крадуть фiльм у його першiй половинi, викликаючи дуже жваву глядацьку реакцiю. Ця лiнiя, до речi, свiдчить, що Дрейк – жiнка хоч в чомусь i наiвна, але зовсiм не дурна i в людях розбираeться.
Фiльм торкаeться не лише теми абортiв, зокрема незаконних, висвiтлюючи ii з рiзних бокiв, а й питань про сутнiсть i цiну альтруiзму. Бажання робити добро часто буваe замало, воно маe бути пiдкрiплене знаннями й вмiнням, iнакше може призвести до небажаних i iнодi трагiчних наслiдкiв.
Рiдко трапляeться, щоб у картинi не було нiчого зайвого, проте “Вeра Дрейк” – це той самий випадок. Фiльм досить довгий: режисер неквапливо будуe навколо своei героiнi ii маленький свiт, чергуючи рiзнi деталi побуту вузького кола персонажiв, старанно виписуe кожен характер – щоб потiм ще виразнiшою була реакцiя тiei чи iншоi людини на нову, незвичну, жахливу ситуацiю. Такий пiдхiд може вiдклякнути багатьох глядачiв, якi звикли до бiльш швидких i простих видовищ, але терпiння винагороджуeться: у другiй половинi фiльму емоцiйний накал сягаe найвищоi точки, i епiзоди допитiв i суду навряд чи залишать байдужими будь-кого.
як завджи, рецензiя вичерпна i складно щось додати.
з фактiв – Імельдi Стаунтон пiд час зйомок було 35 рокiв, всього 35, якщо зважити на глибину i точнiсть передачi образу та почуттiв значної старшої жiнки.
з вражень – дуже глибокий фiльм, спокiйний i повiльний. “маленькi” люди, свiт дрiбних турбот i скромних радощiв, невинних розваг. i тим гострiше вiдчуття трагедiї, яка придушує цей маленький свiт, спiвчуття до жiнки, яка несла iншим тiльки добро. сiм”я в одим момент втрачає не тiльки матiр, а й вiру, але запас любовi настiльки великий, що вони вистоять i дочекаються на повернення Вєри.
все показано дуже просто i щиро, без гучних слiв та розмахувань руками. в свiтi “маленьких” людей не прийнято демонструвати почуття, кожен переживає i осмислює трагедiю внутрiшньо – так само пiсля перегляду складно говорити, хоч фiльм викликає багато емоцiй i ставить багато питань.
до Gu
ви впевненi що акторцi було саме 35 на момент зйомок?
по IMDB вона 1956 р.н.
упс….. я помилилась – повiрила неперевiренiй iнформацiї, яка мене вразила бiльше, нiж змусила задуматись
пробачте