КіноБлог

Цей фільм – нащадок відразу двох кінематографічних традицій, тому й ставлення до нього може бути лише двозначним.

З одного боку це типова голлівудська казочка про «яппі в небезпеці». Не ходіть, шановні бухгалтери, бізнесмени й рекламщики в білих сорочках, підозрілими кварталами, не зупиняйтесь в дешевих мотелях – там на вас чекає жахливе й дике реальне життя, тобто кримінальники-шантажисти, які поб’ють вам пику, ще й гроші всі заберуть, а потім прийдуть до вас додому і почнуть вдавати вашого французького колегу. З такими тільки зв’яжись – не відв’яжешся. І було вже неодноразово щось з подібним сюжетом і жанром – скажімо, «Дика штучка» Джонатана Демме (з Джеффом Денієлсом, Мелані Гріффіт та Реєм Ліоттою) або взагалі такий жах, як «Іменинниця» з Кідман, Беном Чапліном і Касселем у майже тій самій ролі. В таких фільмах неодмінно буде нібито-фатальна-жінка, до якої в тій чи іншій мірі виникатиме симпатія незалежно від її дій (і хоч як би автори «Ціни зради» не намагались приховати її справжню роль, вона вираховується буквально з перших кадрів – не треба було запрошувати Касселя, бо аналогій з «Іменинницею» не уникнути). Будуть небезпеки і клопоти, пов’язані з законом, якого наш добропорядний яппі не може не боятися. Буде в міру брудний і злий злочинець, який, на відміну від нашого яппі, знає, куди бити і коли, – цим і пояснюється його перевага, і його буде побито, як тільки наш герой озброїться чимось важким.

Але є й інша традиція, набагато поважніша. Справжньою зіркою цього яппі-трилера став, як не дивно, батько жанру – Альфред Хічкок. Більшість застосованих у картині ідей і прийомів подарував кінематографу саме він, з його католицьким вихованням, зацикленим на темі гріху і кари. Хто-хто, а він вмів відлякувати своїми стрічками від будь-якого гріха – дрібної крадіжки, брехні, не кажучи вже про випадкове вбивство. Його переляканими очима дивилися на поліцейських герої, які самі нічого поганого не вчинили, але знали, що підозра паде саме на них.

Ключовий момент «Ціни зради» - момент вибору, який людина робить сама. Так, Чарлі стає жертвою банди шантажистів, які полюють на таких, як він, але перший крок, пов’язаний зі зрадою, він робить сам. Що ж поробиш - від відповідальності за свої дії в реальному світі не завжди можна відкупитись. Так само вважав Хічкок, тому й безжально карав в «Психо» секретарку, яка вкрала довірені їй гроші, а потім вирішила їх повернути, насилаючи на неї вбивцю-маніяка. Але тут в «Ціні зради» вступає в дію інша кінематографічна традиція, про яку вже було сказано, і, згідно з нею, герой-яппі переможе брудного кримінальника не лише морально, а й фізично, ще й кари уникне – інакше інший яппі, який платить за квиток, може образитись і наступного разу обрати інший різновид розваги.

І все одно, за хоча б миттєве нагадування про безсмертні правила маестро Хіча авторам фільму слід подякувати.