Мюнхен

У Спілберга традиція – знімати за один сезон два фільми, один з розрахунком на касові збори, другий з розрахунком на нагороди. Найкраще йому це вдалося у 1993 р. – «Парк Юрського періоду» та «Список Шиндлера» кажуть самі за себе. У 1997 р. спроба була менш вдалою – «Загублений світ» і «Амістад». Минулого року – «Війна світів» та «Мюнхен». Режисер намагається працювати одночасно на різні шари глядацької аудиторії, і в цьому немає нічого поганого. Коли ж він пробує поєднувати розвагу з думкою, щось не спрацьовує – і «Штучний інтелект», і «Особлива думка» не стали ні великими хітами, ні визначними подіями.

«Мюнхен», точніше, пов’язана з ним тема – цікавий виклик для талановитого митця, яким Спілберг, безперечно, є. На чиєму боці будуть (причому з великою перевагою) симпатії постановника, було зрозуміло з самого початку. І все ж таки йому вдалось уникнути однозначних, простих висновків і рішень.

Найбільше вражає саме сцена самого теракту, розумно поділена між різними частинами довгого фільму. Її дають на початку, щоб налаштувати на потрібний настрій, її фінал ми бачимо наприкінці, бо, як всі знають, найкраще запам’ятовується останнє слово. Те, що Спілберг добре вміє знімати епізоди жорсткі, криваві, було зрозуміло ще в «Порятунку рядового Раяна», нагадує він про цей свій талант і тут.

Відчувається певна ідеалізація головних персонажів. Її не могло не бути – це передбачено правилами жанру (який все ж таки більш правильно визначати як політичний трилер, а не драма), та й режисер не міг остаточно абстрагуватись від симпатій до представників свого народу. Їх підкреслена нежорстокість, бажання будь-що уникнути випадкових жертв – все працює на те, щоб на центральне питання «Чи можна використовувати в боротьбі з тероризмом його методи?» була дана позитивна відповідь. Можна, якщо розумно й акуратно. Однак уникнути подібної однозначності вдалось.

По-перше, право голосу отримують представники іншої сторони, їх аргументація теж по-своєму переконлива, хоча про виправдання їх дій не йдеться. По-друге, думка про те, що битва з «Чорним вереснем» скидається на бій з гідрою, у якої замість відрубаної голови виростають три значно зліші. По-третє, те, що сам командир «чудової п’ятірки» врешті-решт починає сумніватись в собі і правильності своїх дій: героєм його вважають всі, крім нього самого. Нарешті, ціна, яку йому доводиться платити, – життя у вічному страху за себе і свою родину: в сучасному світі потрібну людину дуже легко знайти.

І хоча Спілберг, маючи на руках ці чотири аргументи, все ж таки дає на головне питання позитивну відповідь, йому вдалось передати складність ситуації. Враховуючи, що «Мюнхен» – це перше звернення до теми в такому серйозному трактуванні і великому масштабі, це неабияке досягнення.