Бувають випадки, коли фільму, яким би популярним він не був, продовження абсолютно не потрібно. В першу чергу це стосується кримінальних “чорних” кінороманів 40-х рр., сучасним наступником яких намагався бути перший [“Основний інстинкт”->basic-instinct]. Кому цікаво дивитись на фатальну жінку років через двадцять після фільму, в якому вона блиснула красою й молодістю?
Хто б захотів дізнатись, наприклад, що сталось з героїнею Барбари Стенвік з “Подвійного страхування” Біллі Вайлдера, якби вона залишилась в живих? Так само і історія письменниці-вбивці-чи-не-вбивці Кетрін Тремелл аж ніяк не вимагала продовження. Але ж для [Стоун->sharon-stone] довести, що вона вміє зводити всіх з розуму і в теперішньому віці – діло честі, і, витративши на уламування Голлівуду років 15, вона отримала те, що хотіла.
Однак повернення саме до ролі, яка зробила її легендою, важко пояснити якось інакше, ніж невпевненістю в своїх силах актриси, яка після стількох провалів панічно боїться братись за щось нове, тим паче за ролі, для яких потрібна не тільки зовнішність. Адже сильно переоцінена свого часу навіть критиками роль Тремелл вимагала здебільшого вміння загадково дивитись красивими очами, ну і ще акробатичної вправності у певних справах. А далі все як в тесті з чорнильною плямою – якщо оченята подобаються, то в них можна і психологічну глибину образу побачити. Згадується жарт Вупі Голдберг з “оскарівської” церемонії: “Рік був настільки бідний на хороші жіночі ролі, що примусив захоплюватись Шарон Стоун в “Основному інстинкті”.
Проте другий “Інстинкт” захоплюватись не примусить вже нікого. Справа зовсім не у віці головної виконавиці. Просто цього разу вона настільки перестаралась, кидаючи спокусливі погляди на всіх і кожного з першого ж кадру, що сприймається як самопародія. Автори спробували сплести детективну інтригу в стилі першого фільму, але, здається, самі в ній заплутались, і мотивація головної героїні втекла від нас так само спритно, як сама вона – від закону. Був потенціал хіба що у лінії стосунків Тремелл з героїнею Шарлотти Ремплінг, але її залишили на узбіччі. Навіть еротики у фільмі – на дві з половиною хвилини.
Фінал примусить чухати потилицю глядачів, що звикли до чітких відповідей “хто вбивця?”, але і в тих, хто вміє робити подібні висновки самостійно, навряд чи виникне бажання робити це цього разу – все одно нічого путнього з цього не вийде. Краще забути про все це зразу і зі страхом очікувати третьої частини, яка неодмінно з’явиться ще років через двадцять. Адже Кетрін Тремелл – вона як Фредді Крюгер. Або Джейсон Ворхіз. Або Майкл Маєрс. Завжди повертається.
Нічого такий фільм, досить захопливий, особливо до репліки: “на сьогодні сеанс закінчено…” =) але я не зрозумів хто кого і коли вбив/обманув.
Сценарій явно слабенький, схоже не це було основним в фільмі….
Я читала одну цікаву рецензію, де мова йша про те, що перший “інстинкт” в той час, коли він вийшов, рахувався чимось дуже відвертим (ніби-то там щоь було видно між ногами), це було шоком, а сьогодні цим вже нікого не здивуєш, але Стоун всіх запевняла, що в другому “інстинкті” таких речей буде ще більше. Порівнявши “найпорновіші” сцени і діалоги, автор прийшов до висновку, що друга частина насправді в стані викликати ажіотаж, але з іншого приводу: шоком тоже бути те, що Стоун собі в “такому” віці позволяє грати роль спокусниці.
кино сподобавсья просто тут щось не то на фотках в блоги