Ультрафіолет

Кіно про те, як [Міла Йовович->mila-jovovich] повбивала всіх. Взагалі всіх. Крім одного хлопчика.

Всі вони приречені. Вайолет, яка хворіє і має померти. Шостий, який помре ще швидше. І фільм, який був мертвим з самого початку, спокійно опускається на дно починаючи вже з перших кадрів. Хоча не будемо лякати – Вайолет і Шостий не помруть. А от саму стрічку від провалу не змогло врятувати нічого.

“Ультрафіолет” можна порівняти, наприклад, з минулорічною [“Еон Флакс”->aeon-flux], тільки сюжетне підґрунтя тут є ще слабкішим, головна виконавиця – значно гіршою, а грошей в бюджеті – значно менше. Або з попередньою картиною Віммера [“Еквілібріум”->equilibrium], яка стала культовою у певних колах. Однак там режисер все ж таки не тільки примушував персонажів виконувати складні па з пістолетами в усіх чотирьох кінцівках, а й намагався побудувати антиутопію, не дуже оригінальну, але зі своїми законами. Цього разу він, схоже, вирішив, що це зайва трата сил, і достатньо буде обмежитись згадкою про вірус, кількома “підпільниками” і нахабною пикою гіпердиктатора. Навіть деякі комп’ютерні ігри пропонують споживачу більше в сюжетному плані.

Все інше – калейдоскоп з бійок, спецефектів, великих планів з голим животом Йовович і її ж п’ятою точкою в шкіряних штанях, Вільяма Фіхтнера зі смішними іклами в роті і вже вдруге склонованого хлопчика, який в попередньому житті вважав себе чоловіком Ніколь Кідман (це інша історія, точніше, дві інші історії). З цього всього тільки бійки поставлені пристойно: найбільш спецефектна сцена з гелікоптером майже відверто намальована.

Навіть до двобоїв можна підшукати зауваження. Добре, що зараз деякі режисери намагаються уникати штампу, який панував у кулачних сценах протягом двох останніх десятиріч: героя дуже довго і сильно б’ють, після чого він встає і перемагає. Але Віммер і в “Еквілібріумі”, і в “Ультрафіолеті” кидається в іншу крайність: його герої настільки перевершують за бійцівськими здібностями усіх противників, що не залишається жодного сенсу хвилюватись за них хоча б мінімально. Навіть стомлююче непереможний Нео з [“Матриць”->matrix] мав гідного противника в особі агента Сміта.

З Йовович і Камерона Брайта вийшов підходящий дует. Брайт зображує хлопчика, у якого не все гаразд з мозком, а у героїні Йовович з мозком нібито все гаразд, але складається враження, що вона теж у цьому плані намагається не відставати. Деякі її гримаси (наприклад, “здивування”, коли вона бачить, що вантаж – дитина, або коли ця дитина починає розмовляти) слід занести до хрестоматії і демонструвати майбутнім акторам. На першому курсі.