Як відомо, з роману спочатку хотіли зробити міні-серіал. Можливо, це була непогана ідея: подібна форма оповіді, некваплива і така, що дозволяє зосередити увагу на дрібницях, важливих при розв’язування загадок, швидше за все, була б більш милосердною до такого сюжету.
Фільм же, навіть двох з половиною годинний, довелось зробити дуже спресованим – навіть досвідчений Ховард нічого подіяти з цим не зміг. Стрічка дуже швидко “в’їжджає” в глядача, і у тих, хто не читали книгу, залишаються лічені хвилини, щоб познайомитись з головними героями і зрозуміти, хто ж вони є. На виявлення у них характерів часу просто не вистачило.
Та й навіщо їм характери. Це ж не незнайомці якісь, а наші давні друзі – Форрест Гамп і Амелі. Щоправда, з ними відбулись певні зміни, але ж час змінює людей. Форрест додав до своїх знаменитих слабоумних здібностей клаустрофобію, а Амелі так і не розучилась чарівно дивитись на великий світ широко розкритими очима. Щоправда, з екранною алхімією цьому дуету якось не пощастило – що поробиш, вони з різних кіносвітів, це відчувається. Існує великий ризик, що після перегляду у глядача в пам’яті залишаться тільки невиразно кислий вираз обличчя [Хенкса->tom-hanks] і вкрай переляканий вираз [Тоту->audrey-totu], коли їй кажуть, що вона хранителька не буду казати чого, а потім навіть гірше. В останні півгодини, коли основна біганина закінчилась, їм все ж таки дають можливість трохи пограти, але, повторюю, ризик є.
Квапливий рух протягом перших півтора годин фільму сприяє тому, що жанр інколи зсувається до видовища майже фарсового. Часом відверта індіана-джонсовщина – мається на увазі не розмахування хлистом, а жонглювання загадками, які миттєво розкриваються, підземелля, які виявляються мало не в кожному підвалі церкви і т. і., тобто демонстративно несерйозна інтонація. Різниця в тому, що Спілберг знімав відверту комедію, а тут це вийшло майже ненавмисне. Наші глядачі опинились в ще гіршому становищі, ніж в більшості країн: для героя [Маккеллена->ian-mckellen] росіяни зробили жахливий дубляж, який просто вбив далеко не найкращу роль великого актора.
Суворі “служителі церкви” вийшли краще, ніж усе інше. Завжди колоритний [Альфред Моліна->alfred-molina] робить Арінгаросу далеко не традиційним лиходієм, але найбільший сюрприз – [Пол Беттані->paul-bettany] в ролі Сайласа. Навіть дивно, наскільки ця другорядна роль краще написана і виразніше зіграна у фільмі, ніж головні герої. Яскравий образ релігійного маніяка, стовідсотково впевненого у власній правоті, – єдине, що по-справжньому варте уваги у цій картині. Ми навіть дізнаємося про нього мало не більше, ніж про головних персонажів, завдяки зовсім коротким флешбекам. Беттані зі справжнім натхненням грає і віру, і зло.
Прихильники літературного першоджерела знайдуть у фільмі недоліки, порівнюючи його з книгою, але автор цієї рецензії таких порівнянь завжди намагається уникати, як і роздумів на тему, чи буде стрічка шкодити вірі і релігії – для цього знайдуться інші люди. Хоча вона настільки несерйозна, що не зашкодить нічому і нікому. “Код да Вінчі” – це, звичайно ж, не гірший блокбастер, який виходить на екрани цього літа. Але задіяні у ньому таланти можна було використати набагато краще.
Ак коли це ви вже подивитись встигли? 🙂 невже у Каннах? :)))
Точно. Моніка Белуччі і Чжан Цзиї всім привіт передавали. 🙂
раз у 4-7 років виходить супер популярна книженція . її читають всі – від викладача університету до прибиральниці цього ж університету. В кінці 80 це був парфюмер, у девяностих алхімік, а зара – код да вінчі. І от такий собі Браян Грейзер вирішив екранізувати знаменитий код да вінчі. До псевдосенсаційного сюжету додали зірковий склад, непогані спецефекти(в деяких місцях як на мене зайві) і звичайно ж – геніальні картини да вінчі,які більшість з нас ніколи не побачить в живу. Що ж вийшло з цього міксу? Великий пшик. нам хочуть розкрити найбільшу таємницю світу за дві години, притому шо треба зберегти сюжет, пояснити що до чого(пояснити як же так святий грааль став жінкою) і нагнітати обстановку(це ж тіпа трилер, чи не так). Режисер хотів задовільнити і прибиральниць і професорів. Нажаль цього в нього не получилось. Фільм нуднуватий, а запухший Хенкс, який виглядає так неначе бухав сім днів(я би на його місці сам би заливався якби мав грати в такому лайні) взагалі не смахує на професора. Починається плутанина із таємничими орденами і організаціями.(особливо напряжно тим хто не читав книги). Єдина що тішить око це Тоту. і то не її акторські здібності, а просто вбивча краса(з часів амелі вона подорослішала і посексуальнішала). Отак от дітки.
Висновок. у світовому кінопрокаті фільм звичайно ж збере касу(ше би з такою рекламою, яку йому зробила церква), але шедевром не стала. Йому прогнозували найбільший успіх за останні 15 років, а він стане звичайною екранізацією(і то не найкращою) популярної книжки. Порівняно із *Останньою спокусою Христа* і *Страстями Христовими* фільм просто жах.
От, люди, начиталася вас, і думаю, може і справді не ходити на той фільм… Але мабуть все ж піду..хочеться на власні очі побачити що ж це за жах такий вони зняли
Завжди треба дивитись своїми очима. І доповнювати загальну картину своїм оригінальним коментарем.
Почитав коментарі, почав писати свій і по ходу прочитав саму рецензію на фільм. Все стер. Рецензія чудова!!!
🙂
2 Tiago:
Чому сюжет є псевдосенсаційний, читав книгу і мені так не здалося! Що до Граалю, то скажімо мені зрозуміло без зайвих пояснень, що то може бути лоно М. Магдаліни…
Купив ДВД вже кілька тижнів і ще на бічив, сі подивлю сьодні! 🙂
Що хто б не казав, а фільм не вдався. Книга написана просто суперово, дуже цікаво, аргументовано (звісно вміру для художньої літератури). А з фільмом якась халкута, акторів, як на мене, підібрали якось неправильно. Принаймні якось вони мені не дуже схожі на тих, хто мав би бути насправді.