Вихователі

Робити революції шкідливо для здоров’я. Сам процес, можливо, для когось і приємний, а от наслідки – не дуже. В кращому випадку тобі відтинають голову. В гіршому – піднімають квартплату в надцять разів.

Інша справа – революції маленькі, “на трьох”. Не в класичному вітчизняному варіанті, звичайно, – після нього зранку болить голова. А, наприклад, в французькому – в [“Мрійниках”->dreamers] юна трійця вдосталь пореволюціонувала в кожній кімнаті батьківської квартири, харчуючись їжею, купленою за капіталістичні батьківські гроші. В цьому плані їх німецькі колеги з “Вихователів” набагато чесніші. Молоді, енергійні і незалежні – в тій мірі, в якій це можливо в сучасному світі – вони дійсно виглядають дуже привабливо. Не крадуть, не вдаються до фізичного впливу – просто перевертають дім догори дном, вірячи в те, що це когось може налякати. Безмежна наївність надає їх пригодам особливий присмак невинності.

Найбільш ідеологічно підкований з них, Ян, може довго і для когось переконливо розповідати про вади Системи, але в критичній ситуації виявляється абсолютно безпорадним – і в цьому є своя життєва логіка, як і в тому, що дівчина в результаті все одно дістається йому. Так, Система, можливо, і перегрілась, як він каже, але її ще пізно списувати в тираж – вона увібрала досвід кількох поколінь таких бунтівників, одна частина з яких заспокоїлась, а інша – просто деградувала. Те, проти чого вона колись боролась, тепер спокійно продає – і сучасні “революціонери” це розуміють, відчуваючи, що їм вже не залишили не спаплюжених ідей. І навколо пальця їх, молодих та ідеалістичних, обведуть ще не раз. Якщо це вдалось такій дрібноті, як викрадений ними багатій, то що вже казати про майстрів запудрювання мізків більшого масштабу, тих, які користуються молоддю, щоб робити кишенькові революції собі на користь.

Хоча ні, для них все ж таки дещо залишилось – але таке, що не зможуть відняти жодні політичні інститути. Це дружба, яку не змогла розбити невеличка зрада, кохання, романтика, віра в зміни на краще. Це справжній стрижень їх безтурботного існування, а не “революційні” ідеї і їх дитяче втілення. Історія про любов і дружбу, не революцію, закінчується, як і повинна, оптимістично. Глядач щиро співчуває героям (чудові акторські роботи всіх без винятку основних виконавців), і якщо вони обрали такий спосіб життя, то нехай. Врешті-решт, не всім же хочеться працювати. Чисто по-людськи це можна зрозуміти.