Білл Мюррей (Bill Murray / Билл Мюррей) народився 21 вересня 1950 р. у Чикаго. Він був п’ятим з дев’яти дітей у родині Еда Мюррея, торгового агента компанії по заготовці деревини, та домогосподарки Люсіль Мюррей. Батьки, ірландці за походженням, відправили дітей в єзуїтську школу, проте Білла не цікавило нічого, крім гольфу. Малий бешкетник прогулював уроки, бився з однокласниками і малював карикатури на вчителів; у школі він проявляв інтерес лише до театру, але й там його цікавили в основному дівчата, що виступали на сцені. Мюррей зіграв у двох шкільних виставах, після чого його артистична кар’єра на деякий час перервалась.
Біллу все ж таки вдалося отримати середню освіту і вступити до медичного коледжу у Колорадо. Він майже не з’являвся на заняттях, курив марихуану і був частим гостем у поліцейському відділку. У 20 років його арештували у Денверському аеропорту за спробу перевезти наркотики через кордон: під час посадки у літак Мюррей пожартував, що у нього в багажі бомба. Білла відпустили на поруки, однак про подальше навчання у коледжі не могло бути й мови.
У Чикаго Мюррей повернувся без диплому, професії та перспектив на майбутнє. Він працював на будівництві, у піццерії, торгував попкорном біля входу у супермаркет, проте надовго ніде не затримався. Врешті-решт за допомогою старшого брата Браяна Дойла-Мюррея йому вдалося влаштуватись у відому чиказьку трупу «Second City».
Білл ніколи не вважав, що у нього є шанси прославитися, і до акторської професії ставився так само несерйозно, як і до будь-якої іншої роботи. Тому коли йому подзвонив продюсер популярної комедійної телепрограми «Прямий ефір в суботу увечері», Мюррей чесно сказав йому, що не вміє розповідати смішні історії і співати. Тим не менш роль у шоу він отримав, впорався з нею якнайкраще, а за внесок у написання сценаріїв передачі був відзначений премією «Еммі».
Завдяки успіху «Прямого ефіру» актора запросили у Голлівуд. Його кінодебютом стала малобюджетна комедія «Фрикадельки» (1979), в якій Білл погодився зніматись за умови, що йому заплатять проценти від прибутків фільму. Стрічка, котра обійшлася у півтора мільйона доларів, несподівано принесла 43 мільйони. Після кількох подібних невибагливих комедій Мюррей приємно здивував критиків своєю грою у [«Тутсі»->tutsy] (1982), де йому дісталась роль друга Майкла Дорсі ([Дастін Хоффман->dustin-hoffman]).
Коли до рук коміка потрапив сценарій [«Мисливців за привидами»->ghostbusters], він відразу зрозумів, що картина буде хітом. Фантастична комедія Айвена Рейтмана дійсно стала найпопулярнішим фільмом 1984 р., зібравши тільки у США понад 220 млн. доларів, а Мюррей перетворився на справжню зірку. Продюсерам довелося довго вмовляти його знятися у другій частині «Мисливців»: «Я не хотів брати участь у продовженні, бо подібні формули по-справжньому спрацьовують тільки один раз. Стрічка вийшла непоганою, але робити її було не так весело, як першу. Забагато спецефектів».
У 90-х Мюррей продовжував з успіхом грати у комедіях («А як же Боб?», «День байбака», «Більше, ніж життя»), дебютував у режисурі («Швидка зміна»), а у 1998 р. довів, що може чудово виконувати драматичні та трагікомічні ролі («Дикі штучки», «Академія Рашмор»). Робота актора в «Академії» заслужила дуже високі оцінки критиків. «Мюррей нарешті знайшов роль свого життя, – писав Кевін Майнард. – Він віртуозно змішав тут свій фірмовий стан «нічого не сприймай серйозно» з рідкісною чуттєвістю та вразливістю». Білл був впевнений, що отримає «Оскара», однак навіть не потрапив до списку номінантів. Натомість його роль у картині Софії Копполи [«Труднощі перекладу»->lost-in-translation] Кіноакадемія не наважилась проігнорувати: створений Мюрреєм образ старіючої телезірки приніс йому номінацію на «Оскар», нагороди критиків Бостона, Нью-Йорка, Сан-Франциско. Академічну премію Білл все ж таки не отримав, проте його роль все одно була однією з найвидатніших акторських робіт 2003 р.
До останніх досягнень актора слід віднести і озвучування головного героя двох частин хітової комедії “Гарфілд” (щоправда, українські любителі кіно почують у кінотеатрах зовсім не його голос).
а чому ви не згадуєте про його роль у “Зламаних квітах”?
Несправедливо вийшло з фільмом Джармуша “Зламані квіти”. Герой, схожий до Копполівського, але дещо інший.
Мюррею вдалось поєднати тугу свого героя за прожитим життям і неможливістю будь-що змінити у цій ситуації з бажанням знайти рідну душу в цьому суворому світі.
Зустрічі з колишнми не приносять полегшення, крім нового болю з приводу невлаштованості власного життя. Залишається лише чекати та намагатись знайти іншу частинку свого серця, загубленого багато-багато років тому.
Герой Мюррея зіткнувся з сірою реальністю життя, коли будь-які спроби щось змінити зкінчуються невдачею, а сил повернутись, не вистачає.
Певні нотки нудьги та бажання сховатись відчутні у фільмі Джармуша “Кофе та сигарети”, де меланхолійний Мюррей зіграв самого себе.
“Зламані квіти” — гарне сумне кіно про старіючого плейболя, що на старості років виріший поїхати та навідати своїх подружок. Цей фільм вирізняється з поміж інших чудовою джазовою музикою, яка придає йому ще більш сумного відтінку. Раджу переглянути.