Труднощі перекладу (Lost in Translation /Трудности перевода). США-Японія, 2003. Режисер: Софія Коппола. У ролях: [Білл Мюррей->bill-murray], [Скарлет Йоханссон->scarlett-johanson], Джованні Рибізі, [Анна Фаріс->ana-faris], Фуміхіро Хаяши, Кетрін Ламберт.
СТБ, неділя 10 грудня, 00.50
Американський актор Боб Харріс приїжджає до Японії зніматися в рекламі коньяку. Більшість свого часу він нудьгує в готелі, не в силі подолати мовний бар’єр, безсоння та кризу середнього віку. Молода американка Шарлота також нудьгує у своєму номері, дивлячись на Токіо і слухаючи аудіокниги про те, як відродити свою душу. Боб і Шарлота знайомляться і починають разом боротися проти самоти у цій чужій їм країні.
Фільм із жалкою достовірністю дає відчути культурний шок, який відчуває людина, потрапивши у країну сонця (до речі, у фільмі немає жодного сонячного дня). І йдеться не про спартанський інтер’єр чи спосіб життя, а власне, навпаки. Токіо – гігантські хмарочоси, гігантські рекламні плакати, звідусюди ілюмінація, блимають гігантські ієрогліфи, Токіо – гігантський конструктор лего, все ніби пластмасове, несправжнє. Із токійцями справи не кращі, порозумітися з ними нелегко навіть із допомогою перекладача (5-хвилинну промову він перекладає одним словом). Що вже й казати про пряме спілкування! В японцях ніби немає натяку на хвалену аристократичність духу, на медитативність. Молодь – манірна, трохи істерична і трохи флегматична водночас, зодягнена по канонах дикої моди, співає караоке, прикипає до моніторів у комп’ютерних клубах, танцює під екстезі. Трудоголіки в піджаках – холодно-ввічливі, але також недосяжні для розуміння. І над усім цим тільки привид чогось автентичного, тільки уривки незрозумілої давньої культури, які американські герої знаходить у стародавніх храмах і які так само не можуть змусити їх хоч щось відчути. За таких умов 12-мільйонний Токіо стає занадто тісним, Боб і Шарлота (кожен з яких має свою подружню пару) рятують один одного від цього культурного відчуження і від особистих проблем, але, на диво, рятують не за правилами голівудського кіно, інакше кажучи, сексу очікувати не треба.
Знову цією статтею автор хоче вказати нам на недолугість деяких українських перекладачів та свою особисто. Назва з мови оригіналу перекладається дослівно “втрачено при перекладі”, що є дуже важливим адже несе у собі додатковий зміст. А переклад “Труднощі перекладу” це звичайна калька з російської.
вибачте Валентине
коли я писала цю “статтю” я виходила з тих міркувань
що назву треба подати саме так як її подають у програмі телепередач
а подають її – “труднощі перекладу”
хоча в принципі “втрачено при перекладі” – так само калька
тільки на цей раз з англійської
справа в тому що Lost in Translation – багатопланова назва
слово Translation означає не тільки “переклад”
а крм того “трансляція” або ж “переміщення” “зміна”
тобто мається на увазі – той що загубився (розгубився вийшов з колії) при переміщенні – натяк на те як людина почувається при зміні часових посів і при зміні культурного середовища
я думаю що у перекладачів були підстави прекласти саме так
їхнє завдання – подати чіткий зрозумілий переклад
це ще не робить їх недолугими
Дуже радий, що в нас з”явився новий автор. Гарна рецензія. А стосовно недолугості перекладу, то так висловлюватись некоректно.
Ніхто не винуватий в тому, що російські прокатники, взяли собі за моду змінювати назви стрічок. Вже багато раз говорилось про абсолютну відсутність смаку, в “нових” назвах стрічок (найбільше мене особисто бісить коли до назви стрічки додають “или”). Проте від цього покищо нікуди не дінешся :(. Треба, щоб наші глядачі та можновладці переросли цей принцип рівняння на “старшого брата”. Для цього, мабуть, потрібен деякий час. Головне, щоб ми самі для себе знали, як перекласти назву тої чи іншої стрічки. А то сумно інколи дивитись, як йдуть школярі та один другому розказує який класний мульт “Лєсная братва” він вчора з “тьолкою” дивився в кінотеатрі.