«У всіх моїх знайомих акторів у біографії є щось надзвичайне, якась подія, котра не дозволила їм стати, наприклад, клерком і штовхнула на нелегкий шлях мистецтва, – каже Джуд Лоу (Jude Law / Джуд Лоу). – Виходить, що з цього правила є один виняток – я. У мене було звичайне дитинство. Я не голодував, не крав і не бунтував, мене ніколи не ображали однокласники та вчителі, а мої батьки і не думали розлучатись. У моєму житті не було нічого драматичного, і все ж таки я став актором».
Джуд народився 29 грудня 1972 р. у Лондоні, в районі Саут-Іст. Його батьки були шкільними вчителями та великими прихильниками «Бітлз», тому назвали сина на честь пісні своїх кумирів «Hey Jude». Лоу ріс і навчався в Англії. У 12 років почав виступати у Національному молодіжному музичному театрі, у 17 покинув школу, щоб присвятити весь час зйомкам у телесеріалі «Родини». У 1992 р. Джуд вперше вийшов на театральну сцену, де дуже швидко досяг успіху, отримавши номінацію на премію Лоренса Олів’є за найкращий дебют. Після цього актор вирушив до США, де зіграв у кількох бродвейських постановках.
Кінодебютом Лоу став англійський молодіжний бойовик Пола Андерсона «Шоппінг» (1994), на зйомках якого актор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Седі Фрост. Перші помітні ролі у кіно Джуд зіграв у 1997 р. (інвалід та інтелектуал зі світу майбутнього у фантастичній «Гаттаці» Ендрю Ніккола, лорд Альфред Даглас у «Вайлді» Браяна Гілберта, гомосексуаліст Біллі Генсон у кримінальній драмі [Клінта Іствуда->clint-eastwood] «Опівночі в саду добра і зла»). У 1999 р. Лоу виконав одну з головних ролей у фантастичному трилері «Екзистенція» Дейвіда Кроненберга. Однак справжньою зіркою він став після фільму «Талановитий містер Ріплі» (1999) Антоні Мінгелли, в якому перевтілився у молодого багатія Дікі Грінліфа. Картина мала великий успіх у публіки, а чудова гра Джуда принесла йому номінації на «Оскар» та «Золотий глобус» за роль другого плану.
У європейському блокбастері Жан-Жака Анно «Ворог біля воріт» (2001) актор зіграв реальну особу – снайпера Василя Зайцева, героя Сталінградської битви. Готуючись до зйомок, Лоу, який ніколи не тримав у руках зброю, прочитав багато книжок про снайперське мистецтво і брав уроки у військового інструктора з Англії. «Виявилося, я можу непогано стріляти, – розповідає Джуд. – Я навіть навчився чистити зброю». Того ж року він з’явився на екрані у ролі андроїда-жиголо у «Штучному інтелекті» [Стівена Спілберга->steven-spielberg], за що був номінований на «Золотий глобус».
Черговою творчою перемогою Лоу став [«Проклятий шлях»->road-to-perdition] (2002) Сема Мендеса: актор, який потрапив до складеного журналом «People» списку 50 найвродливіших людей планети, був майже невпізнаним у ролі відразливого найманого вбивці, котрий завжди фотографує свої жертви. А наступного року Джуд знову опинився серед «оскарівських» номінантів, знявшись у [«Холодній горі»->cold-mountain] Антоні Мінгелли.
Після цього Лоу рік «знімався абсолютно в усіх фільмах» – саме так пожартував на «оскарівській» церемонії темношкірий комік [Кріс Рок->chris-rock]. Це невелике перебільшення, але у 2004-му фільмографію актора поповнили головні ролі в [«Небесному капітані і світі майбутнього»->sky-captain-and-world-of-future], [«Близькості»->closer] та [«Альфі»->alfie], другорядна в «Зломщиках сердець», епізодична в [«Авіаторі»->aviator]. Зараз Джуда можна побачити на екранах у романтичній комедії [«Відпустка за обміном»->holiday-ann] з [Камерон Діас->cameron-dias] та [Кейт Вінслет->kate-winslet].
“Гаттака”, “Уайльд”, “Талановитий містер Ріплі”,”Штучний розум”, “Близькість”, “Холодна гора” і “Алфі” – чи не достатньо фільмів, щоб вважатиьс культовим актором сучасності?
“Самый обаятельный и привлекательный” з-поміж усіх голлівудських акторів, Джуд геть і близько не вважає себе таким і мріє про трагічну роль. У мене таке передчуття, що йому вдасться здійснити свій задум, інакше він би не був улюбленим актором Ентоні Мінгелли. Не за горами вже й вихід їх нового фыльму “Breaking and entering”, а потім ще кількох(близько 5-ти).
Кожна роль Лоу дає нам, простим глядачам, можливіть побачити нові грані його таланту та вміння вживатись у нові амплуа. Алфі й Інман, чим не доказ? Красунчик, одним словом, але з головою на плечах і вмінням вибирати ролі, які принесуть прибуток не тільки власникам студій, але і йому самому.
Цікаво, а хто працює зараз нянею його дітей?
Ні він не культовий. Проте грає гарно. Мені він особливо сподобався у “Алфі” та “Музиці з іншої кімнати”. Хай так далі старається, тоді можливо колись і стане культовим.
больше всего люблю джуда лоу в фильме отпуск по обмену гаттака музыка из другой комнаты
З тим безсумнівним фактом,що Джуд гарний і як актор, і як чоловік,сперечатися нема сенсу.Кожного разу, коли випадає нагода переглянути фільм із його участю, неодмінно хочеться нею скористатися, бо знаєш, но на тебе очікує Щось Надзвичайне, і у плані естетичного, і у плані морального задоволення.Так було із “Холодною горою”, “Талановитим містером Ріплі”, “Гаттакою”,”Штучним інтелектом” та “Близькістю”, де він показав себе у Всій красі свого таланту змінюватися та крізь призму гарної оболонки все ж таки доносити глядачеві усю суперечливість та глибину ідеї, покладеної в основу того чи іншого образу.
Проте останні фільми з участю Лоу розчаровують призмеленістю та надмірною простотою.Здавалося б, що ще треба: співпраця з іменитими режисерами Вонгом Кар Ваєм чи Ентоні Мінгеллою, але “Вторгення” та “Мої чорничні ночі” абсолютно не вразили, і гра Лоу зіграла тут не останню роль(соррі за каламбур).
Так завжди буває із талановитими акторами, що поставивши високу планку і змусивши очікувати від себе чогось надзвичайного, просто розчаровують…
Мне наоборот очень понравился фильм “Мои черничные ночи”, а именно своей простотой, но с большим глубоким смыслом. В этой картине Дж. Лоу не нужно было на себя надевать какой-то образ, он должен был быть просто самим собой…мужчиной к которому хочеться перейти на ту сторону 🙂
“Дж. Лоу не нужно было на себя надевать какой-то образ, он должен был быть просто самим собой…”
я с Вами не согласен, когда мужчина предваряется самим собой то он выглядит не очень, и иногда даже выходит “дураком”…лично мое мнение: жизнь это сплошная игра. Мы все время играем чью нибудь роль…