Рік: 2006

Колись дуже давно, в дитинстві, мені інколи бувало дуже самотньо. Одного разу брак спілкування став таким відчутним, що я наважився написати листа – тоді, наприкінці існування Радянського Союзу, якраз почало зароджуватись листування, до якого запрошували через об‘яви в дитячих та підліткових журналах. Мені прийшов у відповідь один лист від дівчинки десь зі східних областей. На жаль, між нами була така велетенська різниця в інтересах, що я навіть не став відповідати, але, незважаючи на такий швидкий кінець листування, все-таки було дещо таке, чого не траплялося зі мною більш ніколи – в майбутньому мені надходив не один десяток особистих листів, але того відчуття, котре мене охопило від отримання першого в житті листа, більше не було.

Звісно, мене тодішнього не зрівняти з дорослим Алексом Вайлером, але дещо спільне таки було – та гамма почуттів звиклої до самотності людини від неочікуваного листа. Тим більше, що в цьому листі виразно проступає перст провидіння, котре вирішило допомогти Алексу вийти з депресії, викликаної смертю матері та бридкою поведінкою батька, фаната своєї справи настільки, що він зруйнував заради неї сім‘ю. Адже лист не просто з‘явився сам собою в поштовій скриньці давно покинутого будинку, але й датований майбутнім числом, що наступить лише за два роки, а деякі факти, описані в ньому, відбуваються просто на очах враженого Алекса. На відміну від Кейт, котра досить довго сприймає дивне листування зі своїм попередником по будинку як розіграш чи просто гру, яка робить її заповнені роботою будні трохи яскравішими, Алекс захоплюється невідомою дівчиною майже одразу і своїми відвертими листами з часом пробуджує в Кейт такі ж серйозні почуття. Щоправда, для того, щоб сказати одне одному найголовніші три слова їм потрібно перемогти час та долю, яка судилася кожному з них.