Незрозуміло, навіщо було знімати це кіно за настільки куцою сюжетною ідеєю. І ще більш незрозуміло, навіщо було рекламувати його як комедію.
[“Брюс Всемогутній”->bruce-almighty] все ж таки був наполовину комедією. В основі була непогана ідея: дати божеську владу невдасі з енергією [Джима Керрі->jim-carrey] і подивитись, як він розправиться з усіма кривдниками і, взагалі, що з цього вийде. Аж ніяк не зразок високої чи просто розумної комедії, але посміятись було з чого. Щоправда, у другій половині картина ставала сльозавою повчальною мелодрамою і втрачала увесь свій драйв.
“Еван Всемогутній” – повчальна мелодрамка з кількома дуже відносно смішними сценами. Сама сюжетна конструкція гумору не містить абсолютно: Бог примушує конгресмена-початківця будувати ковчег для того, щоб (спойлер) врятувати свою сім’ю і сусідів від зруйнованої дамби. Кілька розчулених сліз тут і там, родина йде від новітнього пророка, потім родина повертається, кілька сотих міліграм критики політичної й соціальної, хеппі-енд.
Що тут смішного? Практично всі кумедні секунди були зібрані в рекламному ролику, який в наших “Кінопалацах” останні півроку крутили перед кожним сеансом (незрозуміло, чи він так подобався відповідальним у цих закладах, чи то копійочка якась за це комусь в кишеньку капала, але то таке). Ще є кілька моментів, пов’язаних з тваринками, зокрема з пташками, які гадять спочатку на Евана, а потім на інших персонажів, і з невдалими (на початку) спробами Бакстера стати теслею. І є один-єдиний по-справжньому смішний епізод, коли Еван розповідає про свої плани, а Бог починає сміятись. Це все.
Все могла б врятувати справжня кумедна особистість у центрі стрічки, але це не той випадок. У Карелла не спостерігається ні гумового обличчя, як у Керрі, ні темпераменту темношкірих комедіантів. Блазнювати на порожньому місті він не може; для того, щоб бути кумедним весь час, йому потрібен або оригінальний сюжет (як у “Сорокарічному незайманому”), або безкінечні геги, а от на геги “Еван” якраз дуже бідний – гримаси, які Карелл викривляє під час гоління чи під час майстрування, становище врятувати не можуть. Як непоганий актор, Стів робить максимум із запропонованого матеріалу, тобто майже серйозно грає історію людини, яка знаходить справжню віру.
Комедія може мати серйозне обличчя, але тільки у двох випадках: коли вона не перестає при цьому бути смішною або коли вона дійсно може щось важливе сказати, а не втовкмачувати півтори години поспіль простеньку ідейку банальними мелодраматичними засобами і виключно з метою поповнити кишені голлівудців.
Оскільки зараз усі шалено прагнуть знімати трилогії, вважаю, що й “Всемогутніх” не повинна оминути ця традиція. Третя частина матиме назву “Абрам Всемогутній”, і йтиметься у ній про впливового, наприклад, адвоката Абрама ([Адам Сендлер->adam-sandler]), який давно підготував своєму синочку Айзеку успішний життєвий шлях, в тому числі навчання в найпрестижнішому коледжі та тепле місце у могутній фірмі. І ось Бог з незрівняною посмішкою Фрімена примушує бідолаху псувати власні ж плани щодо нащадка, запевняючи, що хлопця треба принести в жертву, щоб врятувати світ. Абрам б’ється в конвульсіях від відчаю, однак поступово розуміє, що, псуючи сину життя, він випадково викриває таких нечесних особистостей, як продажний ректор коледжу та безпринципний голова фірми. А в фіналі виявиться, що принести в жертву сина значило принести в жертву власні плани щодо його майбутнього, що в свою чергу дозволило Айзеку краще проявити себе і усвідомити, чого він хоче від життя. Всі будуть щасливі, і Фрімен, як завжди, буде правий. От тільки що у цьому буде смішного?