Сімпсони

Якщо зазирнути в довідник населених пунктів США, то там виявиться цілих тридцять чотири однойменних містечка під назвою Спрінгфілд. Але цьому не можна вірити – насправді їх тридцять п’ять, просто ще один Спрінгфілд є страшенно засекреченим містом. І то не тому, що в ньому знаходиться такий стратегічний об’єкт, як атомна електростанція – просто там живе таке стратегічне лихо масового враження, як Гомер Сімпсон. Невідомо, як досі в містечку ще залишився хоч хтось живий, якщо врахувати, що це лихо працює саме на тому об’єкті, але містечко практично неушкоджене, жителі розмножуються, ходять до церкви та бару, читають книжки і все таке інше. І ще – багато-багато смітять, причому попри те, що американці, смітять не гірше нашого народу, і так само, як ми, кидають все в найближчу водойму, якою є спрінгфілдське озеро. Звісно природа не може все витерпіти, і рано чи пізно, але жителям доведеться розгрібати екологічні наслідки, і, як це ведеться у людей, ніхто не буде пам’ятати свою роль в катастрофі, що станеться – винним буде, як завжди, пан Гомер.

Сімпсонів нашим глядачам презентувати вже не треба – завдяки каналу М1 і чудовій команді перекладачів вся країна вже не один рік слідкує за пригодами цього жовтошкірого сімейства, яке вже загребло купу нагород, отримало титул найдовшого мультсеріалу в світі та власну зірку на голлівудській алеї. І навіть якщо хтось не знає, за яких саме обставин пан Метт Грейнінг вигадав цю пародію на пересічне американське сімейство, йому це не заважає із задоволенням дивитись, на висміювання авторами безлічі речей, як суто американських, так і спільних для всього світу. Причому, як говориться, в режимі “для нас нема нічого святого”: політики, одностатеві стосунки, війни та інші гострі питання в різний час потрапляли під нищівну сатиру Сімпсонів. Саме завдяки цій “родзинці” серіал не лише виріс до 20 сезонів – продукти із зображенням тата Гомера, мами Мардж та їх дітей Барта, Ліси і Меггі за популярністю продаж поступаються хіба що ніндзя-черепашкам і приносять своїм авторам мільярди доларів.

І ось, в 2004 році армаду прихильників сколихує новина про створення повнометражного мультфільму, щоправда не раніше 2008 року. Цілих три роки багатьох мучила думка, чи вийде перенести на повний метр ту специфічну атмосферу та фірмовий гумор телевізійних двадцятихвилинок. Звісно, трейлери підтримували сподівання на краще, але хто не знає, як в Голлівуді вміють знімати рекламу, і що потім виходить з кінцевого продукту? На щастя вийшло все не так вже й погано. Звісно, від заміни деяких акторів дублювання дещо постраждала звичність героїв, хоча в цілому українське дублювання фільму нічим, на мою думку, не поступається телевізійному. Звісно, півтори години не могли містити концентрований набір жартів, до того ж команда з восьми сценаристів внесла до фільму додаткову, не дуже властиву першоджерелу, ліричну нотку сімейних цінностей і все це разом вже призвело до нищівної критики картини особливо фанатичними прихильниками.

Але сильних сторін також багато: в фільм вмістили практично всіх другорядних героїв серіалу, майже усі фірмові сценки, що їх вже давно занесені у фанатські списки, і, найголовніше, не позбавили серіал як гостро-сатиричного погляду на соціальні негаразди, так і гомерівської недолугості. А це означає одне: півтори години здорового сміху гарантовано – якраз те, що лікар прописав пересічному українцю, якому власні політики вже давно сидять в печінках. І виходячи із зали з посмішкою від вуха до вуха буде хотітися лише двох речей – аби побажання одного з героїв щодо продовження справдилося, і щоб в Україні знайшлися свої власні грейнінги, бо поле для діяльності у них просто неозоре.