Спроба зняти спортивно-романтичну комедію, яка виявилась лише частково романтичною, частково спортивною і частково смішною. Нібито одне, друге й третє є, і водночас усіх трьох інгредієнтів не вистачає до успішного результату.
Мабуть, будь-який глядач, який йде дивитись картину під назвою “Кохання поза правилами”, не здогадається, що йдеться у першу чергу про правила для американського футболу, які тільки-но почали з’являтись у середині 20-х, прийшовши на зміну анархічно-азартному спорту для чоловіків, що не бажали дорослішати (тобто працювати). Футбол на екрані є, але найбільше уваги приділено не іграм, а саме переходу до нової епохи – появі серйозних спонсорів і серйозних суддів. Уособленням останніх в останній частині стрічки стає призначений згори жирний кабанчик, надмірно грізний і непоступливий. Закінчення епохи ентузіазму, початок епохи грошей – саме про це розповідає фільм головним чином, і на цьому рівні працює непогано, хоча й спрощено.
Друга лінія – одна з найбільш дратівливих речей в американському кіно: це боротьба професіонала (тут це журналістка, але взагалі можуть бути і адвокат, і підприємець, і хтось іще – варіантів багато) зі своїм сумлінням, якому завдає шкоди професійна діяльність, боротьба, яка плавно переходить у боротьбу за правду з рештою світу (продажного, ясна річ). Це нудно, це штамповано, воно займає надто багато екранного часу і розв’язується у мало не анекдотичний спосіб, крапку в якому ставить вже згаданий кабанчик, суворий і справедливий. Це те, що тягне картину на дно, тобто найслабша ланка.
Для романтичної лінії залишається не так вже й багато часу і місця – це при тому, що у неї був певний потенціал. Гострі діалоги, з яких починається знайомство героїв Клуні й Зельвегер, написані у традиціях комедій голлівудської “золотої доби” 30-х і акторам надають достатньо можливостей. Були побоювання щодо Зельвегер у цій картині, оскільки вона жахливо перегравала в іншій ретро-комедії “До біса любов!”, однак цього разу вона виглядає непогано – хоча єдиний можливий спосіб зробити її за сюжетом жінкою, перед якою падають усі чоловіки, полягав у тому, щоб зробити її єдиною жінкою у фільмі взагалі (що й було зроблено). Любовна лінія начебто непогана, однак у стрічці, попри нашу прокатну назву, грає далеко не головну роль, лише зрідка показує голову на поверхні і закінчується фактично нічим.
Підсумок: пересічна стрічка з кількома непоганими діалогами, кількома відносно непоганими акторами і спостереженнями, але з поганою рівновагою в сюжетному плані і купою штампів. Якщо ще й врахувати, що футбол тут не наш, а американський, у захваті буде дуже небагато глядачів.