Будь-яке продовження (звичайно, у тому випадку, коли його автори зацікавлені в успіху, а не просто відбувають свій номер) – це робота над помилками, яких припустилися в першій частині. Чи вдалося це в сіквелі популярного й скандального “Коду да Вінчі”? Частково.
В “Янголах” краще витримано інтонацію несерйозного, але з незворушним обличчям, трилера з лише окремими жартами – цього разу немає відверто фарсових персонажів, яким був у “Коді”, наприклад, герой Маккеллена. Тому й акторський ансамбль видається більш зіграним, оскільки всі більш-менш дотримуються однієї генеральної лінії. Хенкс, якого сто разів облаяли за кисле обличчя, тут намагається виглядає якомога більш життєрадісним, і “хімія” з ізраїльтянкою Зурер у нього вийшла краще, ніж з [Одрі Тоту->oudrey-totu], незважаючи на відсутність будь-яких ознак романтичної лінії. Служителі церкви, як і в першому фільмі, затьмарюють головних героїв. Армін Мюллер-Шталь надає солідності кожній секунді своєї екранної присутності, особливо у фіналі, а Макгрегор взагалі переграв усіх. Його герой ніби поєднує в собі і найкраще, і найгірше з того, що може зробити з людиною релігія, і він є однією з причин, чому стрічка варта перегляду.
Тепер про те, що виправити не вдалося. Це, перш за все, залежність від літературного першоджерела, яке, попри усі старання сценаристів, є не дуже підходящим для кіно матеріалом. Знову нагромадження таємниць, чия ефектність приховує відсутність за ними жодного сенсу. Знову діалоги на кшталт “Янголи вказують туди, треба бігти туди!”, які не почуєш в іншому фільмі, і цього разу до них додали маячню про антиматерію. Для того, щоб розважатись, слухаючи її, зовсім не потрібно добре знати фізику; весь час згадується безсмертна фраза з “Молодого Франкенштейна”: “Треба змінити плюс на мінус, а мінус – на плюс!” Тільки то була пародія, а тут все всерйоз. Чим зрозумілішим стає задум лиходія, тим очевидніша відсутність у ньому логіки в ключових моментах. Але найкраще – це робота ватиканської поліції, якій для того, щоб на місці застрілити когось, достатньо крику “Він ілюмінат!” Не дивно, що тих ілюмінатів і не залишилось (це був спойлер, яка шкода). Я відчував, що наша міліція, що б там не казали, насправді правильна. Тепер я це знаю точно.
Підсумок: непогана розважальна стрічка, трохи краща за “Код”. Найбільше нагадує спробу помиритися з церквою, що ополчилася свого часу на “Код”. “Не проклинайте нас, ви недосконалі – ми недосконалі, мир, дружба, фестиваль!” – немовби волають з екрану Говард з Хенксом. Проклинати нема чого, але й захоплення не виникає – чергова роздута бульбашка, черговий одноденний блокбастер.
Дивитися було цікаво, хоч і легко здогадатися хто ж є головним поганцем 🙂 Динамічне кіно, місцями моторошне і не до кінця фільм показав мотиви вчинків “ілюмінатів” у книзі якось інакше було