Атака Кобри

Це не те, що можна назвати зразком літнього блокбастеру без ризику викликати вогонь невдоволення. Але це трохи цікавіше, ніж “Трансформери-2”, і із завданням позначити старт для нової прибуткової франчізи кіно цілком впоралося.

gijoe1.jpg

“Атака” – це бойовик, в якому майже немає часу на розмови. Майже весь час – дія, дія і ще раз дія. І – це центральний момент – дія не “дамб-даун” (dumb down). Тобто ніхто не намагається робити фільм тупішим, ніж він є. Не пропонує батьків-ідіотів, роботів-ідіотів чи інших персонажів-ідіотів з метою викликати додатковий дешевий сміх у публіки. Як у 80-х, фільм цілком серйозно розповідає про фантастичні події, які вчиняють герої з неймовірною зброєю. Жарти є, але клоунів немає. Дехто вважає, що розповідати подібну історію з серйозним обличчям нині – ознака тупизму. Це справа смаку: хтось віддає перевагу чистому балагану, іншому подобається хоча б мінімальна ознака серйозності. IQ цієї стрічки майже не вище, ніж у “Трансформерів-2”, але сприймається вона якось легше, в горлянці не застрягає.

Ознаки індійського кіно (“О, та це ж моя наречена! А це її брат! А це мій смертельний ворог, з яким я бився ще з пелюшок! І от ми всі разом серед вогню, вибухів і ніндзів! Таке…”) треба або сприймати зі зневажливою посмішкою, або відразу тікати з кінотеатру після перших кадрів. Акторство… якщо для вас найкращий фільм усіх часів і народів – “Коммандо”, тоді в цьому плані все нормально. Можливо, воно навіть трохи краще, ніж могло б бути. Флешбеки з Ченнінгом і Сієнною майже індійські, але чомусь смішними не здаються – працюють на тому самому рівні напівсерйозності, на якому має сприйматись весь цей витвір взагалі. Спільної хімії акторів вистачає на те, щоб залишалось хоча б мінімальне бажання побачити продовження історії їх героїв.

gijoe2.jpg

Велике питання, за кого у цьому фільмі вболівати: позитивні герої номінально добріші і шляхетніші, але більше схожі на роботів у своїх суперкостюмах, тоді як лиходії розраховують переважно на свою вигадливість і спритність, хоча і в них є прогресивні іграшки. А в плані характеристик (справжніми характерами їх називати якось клавіатура не натискається), як це часто буває у подібних стрічках, поганці повністю затьмарюють своїх опонентів. Колишній Імхотеп Арнольд Вослу запам’ятовується у ролі холоднокровного вбивці, який неодмінно стане центральною інтригою сіквелу. Баронеса Сієнни Міллер – це одночасно плюс і мінус фільму: вона розчарувала тих любителів Джо-міфології, які чекали на однозначно злу “фемме-фатале”, але спостерігати за тим, як вона, мала і худенька, в чорній шкірі і з пухкалками в руках бігає наввипередки з хлопами у металевій броні, та ще й найчастіше перемагає і при цьому примудряється непогано жартувати, – це все ж таки приємно.

Справжнім сюрпризом є Джозеф Гордон-Левітт у ролі загадкового доктора, який грає центральну роль у формуванні зазначеної у назві організації. Зі своїми типово лиходійським голосом і манерами він працює у фільмі найкраще і зовсім не випадково ключова фінальна фраза дістається саме йому (“Зви мене… суперраджа”).

gijoe3.jpg

Підсумок: кіно нерозумне, видовищне, часом кумедне і існує переважно заради неодмінної другої частини. В якості двогодинної бездумної розваги годиться, але протипоказане для тих, кому принципово не подобаються бойовики.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *