Захоплення підземки 123

На відміну від попередньої роботи [Тоні Скотта->tony-scott], [“Дежа вю”->deja-vu], трейлер якої міг ввести в оману і призвести до часткового розчарування від власне фільму (наприклад, обіцянкою розповісти про феномен дежа вю, до якого картина жодного відношення не мала), цього разу все зрозуміло від початку і до кінця. Варто кількох хвилин ознайомлення з фабулою з прес-релізу чи з трейлера, і глядач вже точно знає, що саме він побачить: в міру напружена ситуація із заручниками, розумний герой, харизматичний лиходій, більш-менш продумані діалоги, трохи піф-пафу і неодмінна перемога добра у фіналі. Саме це ми й отримуємо – не менше, але й не більше.

Є ще, звичайно, режисура Скотта – у тому значенні, яке він вкладає у це слово з часів “Гніву”. Незвичний монтаж, прискорені сцени, гра з кольором – це майже ще один персонаж фільму, він нагадує, що це фільм Скотта, проте до основного сюжету відношення не має. Є у стрічці і окремі сцени, вигадані виключно з метою підтримати динаміку сюжету (перевезення грошей на машинах й мотоциклах) – він насправді і без того напружений, але оскільки переважно побудований на діалогах, прихильники, наприклад, “Атаки Кобри” можуть заснути, а це не бажано. Не вберігся фільм і від відвертого глупства. Чого лише вартий момент, коли дівчина питає свого хлопця (заручника у цей момент), чи кохає він її. У фіналі ж щось зовсім незрозуміле починає коїтися з головним персонажем: замість того, щоб радіти життю і бігти додому, він починає сам переслідувати злочинця, що повністю суперечить його характеру і попередній поведінці. У нього немає найменшої причини продовжувати погоню, і це найбільша діра в сюжеті.

Вашингтон, як завжди, переконливий у ролі розумника-диспетчера (якщо не рахувати фінал), якому є що приховувати, хоча виграшних сцен у нього тут небагато. Траволта якось не визначився, кого ж він грає – крутого психованого бандюка чи хитруна з Волл-стріт, тому відпрацьовує середній варіант. Іноді це спрацьовує, іноді ні. Деякі діалоги цих двох акторів дійсно розважають, проте більшість залишає нейтральне враження. Швидше за все, їх треба слухати в оригіналі, бо переклад і дубляж зазвичай крадуть більшість нюансів. По-справжньому приємно бачити лише [Туртурро->john-turturro] – можливо, тому, що у нього тут простенька, але не настільки дурна роль, як у [“Трансформерах”->transformers], і вона хоча б частково нагадує, наскільки він чудовий актор.

Підсумок: непоганий трилер з фірмовим почерком Скотта, зірками і навіть сюжетом. Несподіванок майже немає, в тому числі неприємних, і ні на що більше, ніж півторагодинна розвага, картина не претендує.