КіноБлог

Слід відразу зазначити, що автор цієї рецензії аж ніяк не є прихильником даного різновиду кіно – “ігрової” анімації з технологією “захоплення руху” – на відміну від Земекіса, який ліпить вже третій такий фільм поспіль. Щоразу під час перегляду виникає питання: невже не можна було обійтися можливостями звичайного кіно, дуже широкими нині?

Можна зрозуміти, коли такі технології використовують для створення образів інопланетян в “Аватарі”, але ж люди там – це люди, а не їх неживі двійники. Хіба в “Різдвяній історії” Бобом Кретчетом не міг бути живий Гарі Олдмен? З привидами – зрозуміло, але нащо робити ляльок з решти персонажів? Технологія, яка, запевняє Земекіс, бере найкраще з двох різновидів кіно, насправді втрачає дещо дуже важливе з обох, залишаючись штучним гібридом. Мабуть, так мислить більшість глядачів, бо жоден з трьох останніх фільмів режисера великим хітом не став.

З-поміж цих трьох “Різдвяна історія” здається найкращою. По-перше, цього разу аніматори добре попрацювали над головним героєм: у нього живі очі, і справа не тільки в майстерності Джима Керрі, який по-справжньому талановито виконав характерну роль. Інших персонажів, теж добре зіграних акторами, намалювали значно гірше, але видно, що над великими планами Скруджа працювали не один місяць.

По-друге, кіно в жодному разі не нудне, а від цього недоліку частково страждали і “Полярний експрес”, і “Беовульф”. Жанр цього разу дуже не нудний – не різдвяна казка, а справжній різдвяний хоррор, якому можуть позаздрити багато традиційних фільмів жахів. Вже сцена з духом Марлі дає зрозуміти, що це не зовсім дитяче видовище, принаймні не для наймолодших, але справжніх обертів картина набирає з появою Третього привида. Є щось величне у цій постаті, яка завжди з’являється з тіні і чия кістлява рука не залишає сумнівів у тому, хто ж це насправді. Якби перевиховуванням гомо сапієнс займались такі кадри, моральне обличчя людства б значно змінилося. У прес-релізі сказано, що усіх трьох привидів теж грає Керрі, і виникає бажання, щоб саме за Третього його якось відзначили однією з численних американських премій глядацьких симпатій – за найкращу роль без слів, наприклад. Цей привид ніби довершує трійцю найчарівніших кіноперсонажів минулого року, до якої також входять відьма Бельдам з “Кораліни” і бісеня Ліліт зі “Справи № 39”.

Мораль фільму нехитра, життєва і досить сучасна. Звичайно, можна казати, що будь-яка людина черства серцем тому, що забула про справжні життєві цінності. Можна намагатись допомогти їй, нагадавши про це, часом з успіхом, часом без. Але існує один стовідсотковий спосіб змусити будь-яку людину задуматись над життям і змінити його – це налякати її до чортиків.