Ще одна стрічка – і знову майже повний зал “Планети кіно” комплексу “King Cross Leopolis”. І знову це не блокбастер, не 3D, не спецефекти, але глядачі отримують велике задоволення. Причини цього разу аж дві – добрий сценарій і бенефіс [Камерон Діас->cameron-dias].
Рідкісний випадок – персонаж пречудово написаний і пречудово зіграний, в розважальній стрічці, в комедії, до того ж вчителька. Були, звичайно, в історії кіно фільми з хорошими ролями вчителів, але всі вони були людьми старанними, які з усіх сил намагались навчити дітей, переважно бідних, чогось світлого і вічного. Елізабет Холсі – зовсім інший випадок. Вона не те що не намагається вчити – вона не пам’ятає, як звуть тих клятих учнів, та й взагалі, навіщо вони їй? Її більше цікавить тримісячна відпустка, майже повна відсутність контролю на роботі (тобто можна тихенько хильнути з пляшечки або покурити), пошуки багатого бойфренда і гроші-гроші-гроші – щоб оплатити операцію зі збільшення грудей.
Страшненький портрет, на перший погляд, але є кілька “але”. Елізабет по-життєвому розумна, в значній мірі цинічна, добре розбирається в людях і миттєво визначає їх справжню ціну і силу – причому зазвичай висловлює свої висновки просто в обличчя, з цинічним, часом чорним гумором. У порівнянні з більшістю показаного у цій картині педагогічного складу, інфантильного та закомплексованого, вона виглядає дорослою людиною з чималим досвідом. Їй теж потрібні люди, з ким можна просто поговорити або навіть кому можна допомогти. По-справжньому злою її назвати не можна – вона всього лише не вибирає засобів для досягнення поставленої мети.
Усі ці непрості риси Камерон грає дуже добре і з повною, можна сказати безстрашною безжалісністю по відношенню до своєю героїні. Проте це ще не все. Бували в голлівудських розважальних стрічках, комедіях хитруни й пройдисвіти і в статусах головних героїв, але ближче до фіналу вони визнавали свої помилки і перевиховувались. Не той випадок. Погана вчителька Елізабет не розкаюється, не перевиховується і при цьому перемагає на всіх фронтах – і глядачу це подобається (можливо, не кожному, але більшості, судячи з реакції залу). У фіналі вона виглядає трохи привабливішою, ніж на початку, хіба що тому, що позбавляється двох своїх найбільш безглуздих мрій (дивно, як у неї вони взагалі з’явились при її розумі), вчиться миритися з тим, що пропонує життя, не ганяючись за ілюзіями.
Для Діас це, без сумнівів, зоряна, бенефісна роль, тому їй у цьому фільмі програють практично всі, за винятком хіба що [Джейсона Сігела->jason-segel]. Персонаж [Тімберлейка->justin-timberlake] настільки “ні риба, ні м’ясо”, що майже не смішний, хоча міг би бути. Є деякі сцени, які вимагали від Джастіна акторської відваги, але в цілому важко зрозуміти, чим його могла зацікавити ця роль.
Є ще й такий момент, що український глядач сприймає “Училку” зовсім не так, як американський. Тому що у них, коли вчитель вимагає у батьків гроші за хороші оцінки для дитини, – це щось надзвичайно погане, а у нас проза життя. Коли хочеш, щоб дитина вступила до університету, доводиться відкривати гаманець і платити тому ж вчителю за репетиторство (ну, це як мінімум). А от (злочинний) героїзм, на який йде героїня Діас, щоб забезпечити дітям гарні оцінки (вона це робить не заради самих дітей, але важливий саме результат) – це те, чого в житті від учителя не дочекаєшся точно. І оскільки нинішня система вступів до вишів заслуговує саме на такий підхід, наш глядач набагато більш схильний прощати Елізабет Холсі її гріхи і з посмішкою спостерігати за її перемогами.