Минуло більше семи років з моменту виходу останньої, третьої частини “Дітей шпигунів”, про що Родрігес натякає, стверджуючи, що підрозділ дітей-шпигунів закрили сім років тому. Натяк досить красномовний: час творити нову кінореальність і кіногероїв для нового покоління. Чи варті четверті “Діти”, передпрем’єрний показ яких відбувся вчора у Львові в “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”, того, щоб стати початком нової трилогії? Цілком.
Цього не можна було б сказати, якби четверта-але-ніби-перша частина була лише калькою, клоном справжньої першої. Але Родрігес зміг вигадати зовсім відмінну розстановку сил між персонажами і в результаті – нову оригінальну динаміку характерів.
У першій трилогії обоє батьків були шпигунами, про що в результаті дізнавались їх рідні діти. Тут шпигункою в сім’ї є мачуха, про справжній фах якої чоловік нічого не знає і яку не дуже люблять його діти, у першу чергу, ясна річ, дочка. Подібне статус-кво породжує зовсім інші конфлікти, спостерігати за розв’язанням яких не менш цікаво, ніж за тим, чи встигнуть герої врятувати світ (насправді – більш цікаво). І тут дійсно є, з чим працювати, у можливих продовженнях.
З іншого боку, “Діти шпигунів” не зраджують своїй власній міфології, нагадуючи про героїв першої трилогії, які, м’яко кажучи, ну дуже виросли з того часу, коли ми їх разом бачити востаннє. Їх взаємини – це окрема сюжетна лінія, не дуже довга й продуктивна, однак це теж потенційний матеріал для сиквелів.
Новий акторський склад переважно радує, причому найбільше позитивних емоцій дарують двоє нових дітей-шпигунів, як і було задумано, – Родрігес знову довів, що може бездоганно підбирати для своїх фільмів дітей – потенційних зірок. У цих двох вистачає гумору та емоцій, щоб змусити глядача чекати наступної частини. [Джессіка Альба->jessica-alba] в руках Родрігеса теж перетворюється на особливий інструмент. Як і в [“Мачете”->machete], великих акторських талантів роль від неї не вимагає, але її зірковий статус, безперечно, цементує.
Четверта частина програє у ті моменти, коли не шукає власні ходи, а “покладається на досвід попередників”. Наприклад, особа головного лиходія не здивує усіх, хто бачив другу серію, а чимало сюжетних ходів скопійовано з першої. Щоправда, ця четверта частина заплановано нагадує першу – це новий старт, нова потенційна трилогія. Тому варто хоча б трохи згадати трилогію першу.
Перший фільм у ній виглядав свого роду розминкою – нова оригінальна ідея зробила його хітом. Друга частина “Острів втрачених надій” була у трилогії найкращою, з її численними кіноцитатами і битвою зі скелетами, яка була аналогом незабутньої аналогічної сцени з “Язона та аргонавтів”. Третя серія занадто покладалась на нову тоді технологію 3D (за шість років до “Аватара”) і акторські здібності Сильвестра Сталлоне у ролі лиходія.
Саме тому подібність четвертих “Дітей шпигунів” до найперших – це добра річ: вона дарує надію побачити новий “Острів втрачених надій”, а це дуже і дуже непогано.
Тепер стосовно того, що картину демонструють у форматі 4D… Чудово, що Родрігес та його команда шукають свіжі ходи. Але при цьому неможливо не зауважити, що цей “формат” – чудовий привід для жартів, яким неодмінно скористуються автори нового “Дуже модного кіно” та їм подібні. Цей “формат” також неодмінно породить анекдоти на кшталт того, як “запах-фільм” привозять до сільського клубу, розташованого неподалік від корівника, і що з цього виходить.
Тому слід зауважити, що “Дітей шпигунів-4” варто переглядати не через якийсь небачений формат, а через те, що стрічка сама по собі є добрим зразком розваги для сімейного перегляду. Вона демонструє неабиякий потенціал для нової трилогії і буде як слід розважати людей навіть у тих містах і країнах, де не будуть роздавати картки з пахучими речовинами.