Альмодовар робив правильно, намагаючись до останнього зберігати у таємниці сюжетні повороти своєї чергової стрічки. Чим менше про неї знаєш – тим краще: ледве помітний неспокій, який відчувається у перших сценах, поступово змінюється шоком, щойно нам починають розповідати, як саме головний герой здобув свою ідеальну “половину”. Шок змінюють жах і майже повне неприйняття того, що відбувається на екрані, і водночас – задоволення глядача, якого здивували і шокували. Тому досить важко писати рецензію так, щоб не зруйнувати задоволення для тих, хто фільму ще не бачив.
У першій третині “Шкіри” важко знайти щось оригінальне – ще один трилер про зраду, насилля і братовбивство. На те, що все насправді зовсім не так, натякають лише дивний спосіб життя героїні та холоднокровність дій героя Бандераса. Насправді це режисерська хитрість: публіка має трохи звикнути до персонажів, щоб потім, щойно розповідь почнеться спочатку, отримати сильний удар під дих. З цього моменту картина стає притчею про сліпу безжальну помсту, яка може завести людину дуже далеко, і про відчуття вседозволеності, яке часом приносить генію його талант. А також трагедією, попри значну дозу “чорного гумору”. Трагедією матері, чиї сини гинуть у неї на очах – у багатьох значеннях цього слова. Трагедією творця, закоханого у свою Галатею, і маніяка, що втратив зв’язок з реальністю та будь-які уявлення про мораль. І трагедією людини, яка через одну помилку змушена вчитися жити новим життям, у новій шкірі.
Крім сценарію і режисури, неодмінно слід відмітити операторську роботу і акторство. Для [Бандераса->antonio-banderas] роль божевільного пластичного хірурга стала однією з найпомітніших за останні роки: актор поступово втрачає зовнішність мачо, тому для того, щоб втриматися на плаву, демонструє зовсім не ті здібності, що в голлівудських стрічках. [Єлена Аная->elena-anaya] чудово впоралась з дуже непростою роллю, яку потрібно грати так, щоб змушувати глядача будувати власні теорії, але не видавати йому правду раніше, ніж треба. Цікаво, що Альмодовар спочатку хотів запросити Пенелопу Крус – от її у цій ролі уявити важко.
Підсумок: кіно не дуже розважальне, і трилер у ньому – лише одна складова у традиційному для цього режисера букеті жанрів. Воно має шанс сподобатись і тим глядачам, які не часто живляться авторськими фільмами, але вони повинні бути готові побачити щось незвичне – і мати здорову уяву та міцні нерви.