У 2006 р. анімаційний мюзикл [“Веселі ніжки”->happy-feet] став певною мірою сенсацією, зібравши чимало нагород (в тому числі “Оскар”), безліч позитивних відгуків від критиків і мішки грошей у прокаті. Головною причиною його успіху, мабуть, слід вважати те, що в музичній казці про танцюючих пінгвінів режисер Джордж Міллер приховав теми дорослі й серйозні: нетерпимість у суспільстві до несхожого на інших, пошуки свого місця у житті, відвага, яку вимагає вірність обраному шляху, тощо. У продовженні стрічки, яке зараз демонструють у форматі 3D у Львові в “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”, постановник спробував не опустити поставлену ним же планку.
Вийшло це у нього не до кінця. Центральна ідея, яка здавалась мало не оригінальною у першій частині, в другій такою вважатися вже точно не може. Хоча як мюзикл фільм виглядає цілком успішним: багато танців і пісень, з яких деякі наші прокатники залишили в оригіналі, а деякі переспівали (досить добре, слід відзначити); найбільше запам’ятовується справжній оперний виступ Еріка, маленького сина головного героя Мамбла, – не лише сам номер, а й зміст, який у ньому закладено.
Картина підхоплює заявлену у попередній тему пошуків себе (оскільки Ерік, як і Мамбл у минулому, стає певною мірою ізгоєм), і через це сприймається як повторення пройденого. З іншого боку, Міллер намагається цю тему розширити, ввівши нових персонажів: “літаючого пінгвіна” та двох крихітних креветок, одна з яких захотіла стати хижаком. Висновок цього разу трохи інший, ніж у випадку з Мамблом, який був вірний собі до кінця і тому переміг: боротися за своє покликання можна і потрібно, але при цьому не слід забувати про реальність – пінгвін не полетить, а креветка не з’їсть кита, як би цього їм не хотілося.
Досить великий сюжетний шматок “Веселих ніжок-2” присвячений темі кумирів, зокрема фальшивих, і їх владі над натовпом. Найпростіше було б зробити “літаючого пінгвіна” Свена зовсім відразливим, повною протилежністю Мамблу, однак Міллер обрав менш стандартний шлях. Свен, з одного боку, брехун та хвалько, який купається у славі, а з іншого – загублений птах, який намагається вижити (і жити щасливо), готовий допомагати іншим у складних ситуаціях. Показано, звичайно ж, і те, як миттєво змінюється ставлення натовпу до кумира, який не виправдав сподівань.
Слідом за кумиром йде тема авторитету для підростаючого покоління, яким найчастіше має шанс стати той, хто цього звання не зовсім заслуговує (або зовсім не заслуговує). А за нею – відчайдушне бажання татуся Мамбла бути для сина авторитетом справжнім, яке примушує його ставати ще кращим і героїчнішим, ніж раніше. Лінія стосунків батька і сина дарує стрічці багато зворушливих моментів, проте автори правильно відчували, що для розважального фільму цього недостатньо: якщо відкинути суттєве змістовне навантаження, сюжет переважно топчеться на одному місці, як танцюючий пінгвін. Тому значний екранний час отримали згадані вище кумедні креветки: для американських глядачів вони додатковий атракціон ще й тому, що їх озвучили [Бред Пітт->brad-pitt] та [Метт Деймон->matt-damon], а наші їх сприйматимуть, мабуть, як балакучі аналоги білки з [“Льодовикового періоду”->ice-age].
Підсумок: сіквел вище середнього рівня, який має усі шанси сподобатись фанам “Веселих ніжок” і взагалі мюзиклів та анімації, але не настільки, як перша частина. Багато музичних номерів, непогано використано 3D, і креветки розсмішать, напевно, будь-кого.