Так вже склалося, що у наші дні будь-який гангстерський фільм, який виходить на екрани, заздалегідь до прем’єри сприймається як можливий кандидат на “Оскар” – до цього публіку привчили “Хрещені батьки”, “Гарні хлопці”, “Багсі” тощо. Здавалося б, чому не занести у цю категорію “Мисливців”, з їх ретро-обстановкою, міцним акторським складом і одним з найкращих сучасних американських акторів у ролі головного гангстера? Насправді ж виявилось, що це зовсім інший випадок.
Найбільше ця картина нагадує “Недоторканих”, а присутність Нолта примушує ще й згадати “Скелю Малхолланд”. Стрічка програє у порівнянні не лише з першим, але й з другим фільмом. Діяльність нібито секретного загону настільки анекдотична, що будь-який натяк на саспенс випаровується з фільму відразу. Герої дуже смішно потрапляють у халепу на своєму першому завданні і ще смішніше рятуються. Після цього ж починається щось зовсім незрозуміле: логіка підказує, що в денний час члени загону повинні шифруватися, уникати контактів один з одним, проте їх весь час можна побачити разом. Вистежити їх, таким чином, міг би і скаут, не те що наймогутніший злочинець міста. І, тим не менш, лиходій Міккі Коен не бачить шкідників під самісіньким носом майже до фіналу.
Не набагато краще у сценариста вийшло з діалогами та характерами. Розуміючи, якого класу матеріал йому дістався, [Пенн->sean-penn] зробив єдину можливу у такому випадку річ – зіграв свого гангстера підкреслено карикатурно, у стилі “Діка Трейсі” Бітті. На жаль, в результаті персонаж різко випадає із загального тону стрічки. З [Джоша Броліна->josh-brolin] неякісний крутий хлопець вийти просто не може, але тут його герой майже одновимірний, лише в деяких сценах його рятує (і в сюжетному, і в акторському плані) дружина у виконанні Мірель Енос. Ролі Рібізі, Пенья, Меккі та Патріка, попри усі старання виконавців, обмежені стереотипами: у будь-якому персонажі “Недоторканих” було більше особистості, ніж тут у всьому загоні. З іншого боку, не можна заперечувати той факт, що [Гослінг->ryan-gosling] і [Емма Стоун->emma-stone] чудово виглядають разом: це вони доводять навіть у подібному фільмі, який не дає їм можливості розкритися як слід.
Підсумок: слабеньке кіно про боротьбу з мафією, незважаючи на сильний акторський склад і витрачені на декорації гроші. Порадує хіба що найвідданіших любителів жанру та прихильників пари Гослінг – Стоун.