Пабло Ескобар – особистість хоч і зловісна, але знаменита і майже легендарна, тому історія людини, яка змогла обвести його навколо пальця, безперечно, цікава. Тим паче, що акторство у фільмі на високому рівні.
Однак, перш ніж перейти до позитиву, поглянемо на недоліки. Стрічка весь час нагадує нам, що Боб Мейзур не лише талановитий і дуже сміливий брехун та маніпулятор, а й дуже хороший сім’янин. Весь час, поки йде операція по глибинному зануренню у середовище надзвичайно небезпечних людей, він продовжує жити зі своєю сім’єю у своєму будинку під справжнім іменем. В це повірити надзвичайно складно. Це не звичка найвідомішого кіношпигуна усіх часів називатися виключно власним іменем, але щось дуже до цього близьке. Для злочинних хазяїв світу у будь-які часи не було проблемою перевірити будь-яку людину, і саме це вони б зробили, перш ніж довіряти їй свої гроші і пропонувати мало не дружбу. Мейзуру ж просто вірять на слово, один раз перевіряють за допомогою якогось дуже смішного вуду – і все, він у ближньому колі. Сцена, коли його зустрічають з дружиною, і він змушений робити вигляд, що це його секретарка, хоч це й один з небагатьох дійсно напружених моментів, тільки підкреслює, наскільки сценарист повністю не розуміє, як подібні операції можуть спрацювати в реальності.
На щастя, вади драматургії у більшості випадків компенсує, як вже було сказано, чудове акторство. Кренстону роль пасує так само, як дорогі костюми, які він у фільмі носить, – і тоді, коли його персонаж у колі родини, і коли встановлює корисні зв’язки. Актор грає у мінімалістському стилі за виключенням небагатьох по-справжньому емоційних сцен, і це задає настрій картини у більшій мірі, ніж непогано відтворена ретро-атмосфера. Легуїзамо додає необхідної енергії у ролі значно більш жвавого напарника Мейзура, який вже майже не може жити без ризику. Бретт привніс в образ одного з головних лейтенантів Ескобара, з яким у Боба виникає щось подібне до дружби, породисту харизму, щирість і стиль. Емі Раян добре впоралася з роллю язикатої начальниці головного героя, і Дукакіс у двох епізодах теж встигає запам’ятатись.
Однак тією, хто підійшов найближче до того, щоб вкрасти фільм, стала, як не дивно, [Крюгер->dian-kruger]. Як не дивно – це тому, що персонаж у неї один з найменш реалістичних у стрічці: агент-новачок, попри не зовсім юний вік, яка, тим не менш, під час своєї першої операції легко веде гру на рівних з Мейзуром, у деякі моменти навіть залишаючи його позаду. Але акторка змушує повірити у те, що її героїня дійсно може робити дива у парі зі значно більш досвідченим колегою, за рахунок природного артистизму, гострого розуму і дивовижної інтуїції. Можна навіть сказати, що Крюгер тут зіграла найкращу версію дівчини Бонда, яка може не лише причарувати (виглядає вона в “Афері” пречудово), а й бути надзвичайно корисною під час виконання завдання.
Підсумок: попри очевидні недоліки сценарію, картину однозначно врятував акторський ансамбль, у першу чергу Кренстон та Крюгер. У стрічці (у порівнянні хоча б з [“Сікаріо”->sicario]) не так багато дійсно напружених моментів, і все ж таки вона розповідає цікаву справжню історію, щоправда, часто відриваючись при цьому від реальності.