Індієць [Шаямалан->m-night-shyamalan] прославився майже двадцять років тому, запропонувавши у своєму [“Шостому почутті”->sixth-sense] такий фінал, який змусив зовсім по-іншому сприймати все, що відбувалось у стрічці. З того часу режисер зняв чимало фільмів, які розчарували і критиків, і глядачів, і лише нещодавно повернувся до колишньої хорошої форми. Найсвіжіший доказ цього – “Спліт”.
Не буде спойлером відразу сказати, що в загальних рисах сюжет аж ніяк не є оригінальним: маніяк викрадає кількох старшокласниць з далеко не найкращими намірами, вони то налякано плачуть, то намагаються врятуватись, і до фіналу доживуть, звичайно ж, далеко не всі. І ще протягом картини дівчат будуть поступово позбавляти одягу без особливих причин – просто такі правила гри. Оригінальним більш-менш є (і це теж не спойлер) тільки сам шаленець Кевін, в якому співіснують відразу 23 особистості різного віку, статі та розумових здібностей. Співіснують не дуже мирно: борються за владу над тілом Кевіна, утворюють змови проти інших, прикидаються одне одним – таке собі міні-суспільство в межах однієї людської одиниці.
Якби на роль взяли менш талановитого актора, ніж [Макевой->james-mcavoy], всі метаморфози персонажа були б однозначно смішними і виглядали б безглуздо, проте Джеймс взявся за справу з таким натхненням, що створив невелике диво. Так, в кінозалі все ще можна почути окремі смішки, але Макевою вдалося бути на екрані в достатній мірі переконливим, часом трагічним, а часом страшним, щоб глядачі прийняли правила запропонованої гри і реагували на події фільму хоча б приблизно так, як задумав сценарист і режисер.
У “Спліті” також є не дуже стандартна центральна героїня, яка, поспостерігавши уважно за психом-викрадачем, починає підігрувати його різним “я”, щоб знайти спосіб врятуватися. Роль Ані Тейлор-Джой, звичайно ж, не дає можливості навіть наблизитися до рівня акторського феєрверку Макевоя, однак акторка впоралась з нею дуже добре. Ще є добра і тому надзвичайно наївна жінка-психіатр, яку можна сміливо записати до найбільш тупих і недалекоглядних представниць цієї професії, які будь коли з’являлись на екрані (куди приведуть її доброта з наївністю, здогадатись не важко). І ще є “несподіваний” фінал, який може стати сюрпризом тільки тому, що він не дуже й прив’язаний до усього, що відбувалось у “Спліті”, натомість будує сюжетний місток між ним і однією з попередніх робіт Шаямалана, красномовно натякаючи на продовження. Що ж, враховуючи, що “Спліт” виявився в достатній мірі напруженим і розважальним, сіквел здається цілком непоганою ідеєю.