Зменшення (Downsizing / Короче). Фантастична мелодрама / комедія. США, 2017. Режисер Александр Пейн. У ролях: Метт Деймон, Крістоф Вальц, Хонг Чау, Крістен Віг, Джейсон Судейкіс, Удо Кір, Лора Дерн, Мерібет Монро, Ролф Лассгард, Сорен Пілмарк.
З 1 лютого стрічку “Зменшення” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Земля настільки страждає від перенаселення, що коли вчені винаходять спосіб зменшити людину до розміру пальця, це сприймається як порятунок цивілізації. Далеко не всі поспішають зменшитися, але Пол (Деймон) та його дружина наважуються зробити це…
Швидше за все, більшість глядачів, прийшовши дивитись це кіно, отримають зовсім не те, на що розраховували. Звичайно, фантастика – один з жанрів картини, однак публіка звикла сприймати її в комплекті з бойовиком чи трилером, а цього у “Зменшенні” немає зовсім. В крайньому випадку його можна діагностувати як фантастичну комедію, але й це буде не зовсім точно, незважаючи на те, приводів посміятися тут вистачає.
Нова робота Пейна вельми амбіційна. По-перше, вона намагається бути кількома фільмами одразу. Це і досить серйозна та реалістична спроба уявити реакцію світового суспільства на настільки дивовижне наукове відкриття. І розповідь про те, як зменшення змінило життя однієї конкретної людини, починаючи з руйнування шлюбу і закінчуючи знаходженням нового кохання та свого місця у світі. І соціальна критика: у райському на перший погляд світі зменшених теж, виявляється, є свої бідні й нещасні. І антиутопія про неминучий кінець світу і спроби врятуватися від нього.
У подібних випадках навіть найкращим режисерам важко зліпити з настільки багатого матеріалу повноцінний фільм, і у Пейна це теж не дуже вийшло. Введення поняття зменшення і докладний опис, як саме воно працює, начебто й не зайве, проте відтягує появу на екрані протагоніста. Автори нібито й намагаються ставитися до питання реалістично, але при цьому не торкаються кількох важливих моментів – наприклад, того, що на зменшених значно легше тиснути, ніж на нормальних людей.
Потім стрічка досить довго демонструє щасливе подружнє життя героя та його дружини – тільки для того, щоб відразу після зменшення Пола викинути дружину з сюжету і більше до неї не повертатись. Все, що ми бачимо у бідних кварталах світу зменшених, повністю суперечить усьому, що розповідалось про устрій цього світу у першій третині. І хоч викладена в останній третині ідея про можливий порятунок світу і більш-менш, єдина з усіх, доведена до логічного кінця, її фінал вкрай передбачуваний. Чи можна вважати такий кінець для Пола хеппі-ендом? Можливо, оскільки він, швидше за все, сам так вважає.
Герой Деймона майже весь фільм залишається статичним – у нього завжди одноманітно нещасна фізіономія, що в світі великих, що в світі малих. Він завжди вихований, доброзичливий на межі альтруїзму і завжди нещасливий – втім, це констатує він сам. Від нього, наче від стіни, відштовхуються інші, значно яскравіші персонажі. У Вальца з його схильністю перегравати Дусан, життєлюбний сусід Пола, вийшов, можливо, трохи карикатурним, проте неможливо заперечити, що він володіє кожною сценою, в якій присутній, а їх чимало. Враження тільки посилюється, коли до нього приєднується найкращий друг у виконанні Удо Кіра: бачити їх на екрані втрьох з Деймоном – це дійсно задоволення. А Хонг Чау, яка зіграла Нгок Лан Тран, в’єтнамську біженицю, з якою у Пола виникає дуже цікавий зв’язок у світі зменшених, стала, безумовно, серцем стрічки, незважаючи на те, що теж легко могла звестися до карикатури.
Підсумок: амбіційна картина, в якій вийшло далеко не все, але її, тим не менш, досить цікаво переглядати. Це не блокбастер і не зовсім авторське кіно, однак дещо відносно незвичне, що вирізняється з загального сіруватого потоку.