22 милі (Mile 22 / 22-а миля). Бойовик / трилер. США, 2018. Режисер Пітер Берг. У ролях: Марк Валберг, Лорен Кохен, Джон Малкович, Ронда Раузі, Іко Уайс, Террі Кінні, Карло Албан, Сем Медіна.
З 30 серпня стрічку “22 милі” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Джеймс Сілва (Валберг) – агент спецзагону, для якого не існує неможливих завдань: їх називають Привиди, бо жодні документи не фіксують їхнього існування. В Індонезії їм необхідно привезти в аеропорт цінного свідка, на якого відкривається полювання…
Нова спільна праця Берга та Валберга з головою занурює глядача в атмосферу ультрасучасного шпигунського бойовика з повсякчасним стеженням, терактами посеред білого дня та конкуренцією відразу кількох всемогутніх спецслужб. Результат, звичайно, не можна порівняти з останньою “Неможливою місією”, але “22 милі” і не намагаються нею бути. Якщо шпигунські пригоди Ітана Ханта давно стали самоіронічним парадом надзвичайних трюків, картина Берга сприймає себе занадто серйозно, і від цього ще очевиднішими стають її недоліки.
Нібито й усі необхідні інгредієнти на місці: погоня, від успіху якої залежить безпека світу, круті, наче зварене яйце, герої по обидва боки барикад, безкінечна стрілянина і дикі бійки. От тільки погоня, яка, власне, є сюжетом фільму, продумана поганенько з точки зору часу і послідовності подій: герої то рухаються вперед надто повільно, то летять на крилах. Екшн нібито і непоганий, особливо бійки за участю харизматично спокійного героя Іко Уайса, проте жахливо порубаний монтажем: стежити за тим, що відбувається на екрані у такі моменти, практично неможливо, тому напруга поступово спадає, тоді як має наростати. Персонажі, особливо Сілва Валберга, часом говорять дуже швидко, але промовляють при цьому діалоги, яким швидкість не допоможе. Фінальний сценарний хід, який ставить усе, що було раніше, догори ногами, не найгірше з того, що могло бути, однак стрічку в цілому він не рятує.
З героями та акторами теж не все гаразд. У першу чергу це стосується центрального персонажа: згідно з переказаним у пролозі, це чоловік з розладом мозку, який примушує його мислити надто швидко і до того ж весь час викликає напади гніву. Тому для того, щоб утримувати увагу на тому, що відбувається навколо, Сілва весь час робить собі боляче, ляскаючи по руці резинкою. Прийом цей набридає дуже швидко, тим паче що це, фактично, єдина характерна риса персонажа – в усьому іншому це просто хлоп з дуже поганим характером, в якому бурлить насилля. До того ж як для людини з швидким інтелектом Сілва часом відверто тупить. Кохен у ролі його також крутої підлеглої сприймається краще і цілком заслуговує власний екшн-фільм, от тільки про її сюжетну лінію з колишнім чоловіком і дитиною нічого хорошого сказати не можна. Найкраще ж у картині вийшов герой вже згаданого Уайса, з його олімпійським спокоєм та екстраординарними бойовими здібностями.
Фінал натякає на сіквел чи цілу нову франчізу, однак навряд чи вони трапляться. Хоч стрічка й не настільки погана, як запевняє більшість рецензентів, вона є легкою мішенню для критики саме через свою надмірну серйозність, яка не підтримується ні сюжетно, ні в акторському плані. Як досить динамічний екшн-трилер вона варта одного перегляду, однак бажання продовжити знайомство з Джеймсом Сілва не виникає.