Хоча Поллак казав, що йому нецiкаво було б знiмати агiтку на користь ООН, вiн в якiйсь мiрi зробив це. Показав органiзацiю солiдну й мудру, здатну вирiшувати неоднозначнi конфлiкти i справедливо судити мiжнародних злочинцiв – саме такий образ залишаeться в пам’ятi пiсля перегляду. Був ще шанс додати сюди кiлька добрих слiв на адресу американських спецслужб, але режисер ним не скористався, навiть навпаки. Бо, якщо мислити логiчно, на будь-яку роботу в примiщеннi ООН повиннi брати людей максимально перевiрених, без плям в бiографii, i аж нiяк не уродженцiв краiн третього свiту з вкрай нестабiльною полiтичною ситуацieю, якi в юностi бавились в революцiю з автоматом в руках. Головна героiня каже на це, що вона дещо збрехала i деякi факти своei бiографii приховала, але, люди, хто в наш прогресивний час вiрить комусь на слово? Якщо так компетентно працюють спецслужби всього свiту, то час купувати рушницю i ховати ii на нiч пiд подушку. Про всяк випадок.
Якщо змиритись з тим, як у фiльмi написано, м’яко кажучи, неординарну бiографiю Сильвii Брум, то кiно загалом вийшло непоганим. Шон Пенн граe дуже добре, хоча й не так, як в “Таeмничiй рiчцi” i навiть в “21 грамi”, але й рiвень драматургii в “Перекладачцi” не той. Свого не надто багатого на нюанси агента актор вiдпрацьовуe на 150%. Що ж стосуeться Кiдман, то, знову ж таки, героiню з такою бiографieю, як у ii перекладачки, абсолютно переконливою не змогла б зробити, напевно, навiть Мерiл Стрiп. Переходи вiд примирення з горем до бажання знищити ката i назад вийшли занадто рiзкими, хоча в цiлому акторка тримаeться на досить високому професiйному рiвнi, нижче якого в останнi роки просто не опускаeться. Однак цього разу не слiд чекати вiд неi одкровень в стилi “Догвiлля”.
Поллак мiг пiти одним з трьох можливих шляхiв. Перший – зробити наголос на полiтичнiй складовiй, зробити центральний конфлiкт бiльш актуальним, складним i неоднозначним, нiж протиставлення дрiбного африканського диктатора великiй могутнiй самi-знаeте-чиiй демократii. Другий – сильнiше закрутити сюжет, передбачити кiлька обманних ходiв i зробити розв’язку по-справжньому несподiваною. Третiй – вивести на перший план почуття головних героiв, перетворивши iх на повноцiнну любовну лiнiю. Але режисер зупинився на перепуттi i вирiшив, що далi iхати нiкуди не буде: i реальнi полiтичнi проблеми трактуються у “Перекладачцi” досить однобоко, i вiдгадати, хто насправдi зацiкавлений в усуненнi африканського президента, не дуже важко, i стосунки мiж героями прямують в нiкуди.
Незважаючи на безумовний професiоналiзм режисера i акторiв, залишаeться враження, що встиг скуштувати дуже смачне перше, друге i десерт, а все одно залишився голодним. Хоча не виключено, що комусь здасться, що вiн отримав повноцiнний обiд. Все залежить вiд апетиту.