Кейт Хадсон

Кейт Гаррi Хадсон народилась 19 квiтня 1979 р. у Лос-Анджелесi в родинi комедiйних акторiв Голдi Хоун та Бiлла Хадсона. Через кiлька мiсяцiв пiсля народження дочки Бiлл i Голдi розлучились. З того часу Кейт та ii старший брат Олiвер не бачили свого справжнього батька, який залишив сiм’ю у досить важкий для неi час. Чотири роки по тому у життi Хоун та ii дiтей з’явився актор Курт Рассел; протягом останнiх двадцяти рокiв Кейт називаe його “татом”.

Вже в три роки портрет Кейт з’явився на обкладинцi журналу “Vanity Fair”. Хадсон з дитинства мрiяла стати актрисою, але батьки хотiли, щоб вона обрала iншу професiю i вступила в нью-йоркський унiверситет. Однак пiсля того, як Кейт у сiм рокiв дебютувала в кiно роллю дочки героiнi Голдi у комедii “Дикi коти”, мати вирiшила, що не варто заважати дочцi втiлювати мрiю. Пiсля закiнчення школи Кейт дозволили вступити до театрального училища.

Замiсть того, щоб вiдточувати акторську майстернiсть на сценi студентського театру, Хадсон вирушила до Голлiвуду. Немовби намагаючись довести усiм, що зможе пробитись до слави, не використовуючи зв’язки своiх знаменитих батькiв, юна актриса найняла агента i почала ходити на кiнопроби. “Ще коли я навчалась у школi, я сказала, що хочу найняти агента, який вiв би за мене переговори з продюсерами, – розповiдаe Кейт. – А мама вiдповiла, що це виключено, доки я не довчусь. Коли ж я закiнчила школу, то без будь-якоi допомоги почала ходити на проби. Я намагалась досягти усього сама, не використовуючи вплив мами”. Роль у фантастичному бойовику “Втеча з Лос-Анджелесу” (за участю Курта Рассела) iй не дiсталась, натомiсть Кейт запросили у популярний серiал “Вечiрка на п’ятьох”. На жаль, ii поява обмежилась одним епiзодом. Акторка повернулась на телеекран у 1997 р. у серiалi “Вулицi EZ”, потiм знялась у стрiчках “Нудьга в пустелi” та “Рiка Рикошет”, проте цi роботи не дозволили iй розкрити свiй потенцiал. Першим успiхом Хадсон стала картина “200 цигарок” (1999): варто iй було з’явитись у кiлькох епiзодах – i критики назвали ii “найкращим, що було у цьому фiльмi”. Героiня акторки, наiвна Сiндi, у поривi кохання даруe свою невиннiсть хлопцю, який цього не вартий. Хадсон змогла не загубитись i серед зоряного акторського складу стрiчки Роберта Олтмена “Доктор Т та його жiнки” (2000), головну роль в якiй виконав Рiчард Гiр.

Кейт Хадсон (Kate Hudson / Кейт Хадсон) народилась 19 квiтня 1979 р. у Лос-Анджелесi в родинi комедiйних акторiв Голдi Хоун та Бiлла Хадсона. Через кiлька мiсяцiв пiсля народження дочки Бiлл i Голдi розлучились. З того часу Кейт та ii старший брат Олiвер не бачили свого справжнього батька, який залишив сiм’ю у досить важкий для неi час. Чотири роки по тому у життi Хоун та ii дiтей з’явився актор Курт Рассел; протягом останнiх двадцяти рокiв Кейт називаe його “татом”.

Вже в три роки портрет Кейт з’явився на обкладинцi журналу “Vanity Fair”. Хадсон з дитинства мрiяла стати актрисою, але батьки хотiли, щоб вона обрала iншу професiю i вступила в нью-йоркський унiверситет. Однак пiсля того, як Кейт у сiм рокiв дебютувала в кiно роллю дочки героiнi Голдi у комедii “Дикi коти”, мати вирiшила, що не варто заважати дочцi втiлювати мрiю. Пiсля закiнчення школи Кейт дозволили вступити до театрального училища.

Замiсть того, щоб вiдточувати акторську майстернiсть на сценi студентського театру, Хадсон вирушила до Голлiвуду. Немовби намагаючись довести усiм, що зможе пробитись до слави, не використовуючи зв’язки своiх знаменитих батькiв, юна актриса найняла агента i почала ходити на кiнопроби. “Ще коли я навчалась у школi, я сказала, що хочу найняти агента, який вiв би за мене переговори з продюсерами, – розповiдаe Кейт. – А мама вiдповiла, що це виключено, доки я не довчусь. Коли ж я закiнчила школу, то без будь-якоi допомоги почала ходити на проби. Я намагалась досягти усього сама, не використовуючи вплив мами”. Роль у фантастичному бойовику “Втеча з Лос-Анджелесу” (за участю Курта Рассела) iй не дiсталась, натомiсть Кейт запросили у популярний серiал “Вечiрка на п’ятьох”. На жаль, ii поява обмежилась одним епiзодом. Акторка повернулась на телеекран у 1997 р. у серiалi “Вулицi EZ”, потiм знялась у стрiчках “Нудьга в пустелi” та “Рiка Рикошет”, проте цi роботи не дозволили iй розкрити свiй потенцiал. Першим успiхом Хадсон стала картина “200 цигарок” (1999): варто iй було з’явитись у кiлькох епiзодах – i критики назвали ii “найкращим, що було у цьому фiльмi”. Героiня акторки, наiвна Сiндi, у поривi кохання даруe свою невиннiсть хлопцю, який цього не вартий. Хадсон змогла не загубитись i серед зоряного акторського складу стрiчки Роберта Олтмена “Доктор Т та його жiнки” (2000), головну роль в якiй виконав Рiчард Гiр.

У стрiчцi “Майже знаменитi” (2000) Кемерона Кроу Кейт призначалась маленька роль сестри головного героя. Однак пiсля того, як Сара Поллi, яка мала грати рок-фанатку Пеннi Лейн, не змогла взяти участь у зйомках, режисер вiддав цю роль Хадсон. 21-рiчна актриса вразила усiх i отримала “Золотий глобус” за найкращу жiночу роль другого плану. Ii навiть називали головною претенденткою на “Оскар” у цiй номiнацii. Приз Кiноакадемii дiстався Марсii Гей Харден (“Поллок”), але саме Хадсон перетворилась на нову зiрку “фабрики мрiй”. До того ж “Майже знаменитi” звели Кейт з ii майбутнiм чоловiком Крiсом Робiнсоном, солiстом рок-групи “Black Crowes”. Закоханi одружились у мiстi Аспен. 7 сiчня 2004 р. Кейт народила Крiсу сина Райдера Рассела Робiнсона.

Акторка вирiшила випробувати власнi сили у рiзних жанрах i знялась у молодiжному трилерi “Плiтка” (2000) та в iсторичнiй мелодрамi “Чотири пера” (2002), проте вiдмовилась вiд ролi у блокбастерi “Людина-павук”, яка дiсталась Кiрстен Данст. Кейт вдалося досягти чималих успiхiв у комедiйному амплуа, яке колись принесло славу ii матерi: романтична комедiя “Як втратити хлопця за 10 днiв” (2003), в якiй партнером актриси був Метью Макконахi, зiбрала в американському прокатi понад 100 млн. доларiв, а Хадсон була номiнована на премiю “MTV Movie Award”. Непоганi критичнi вiдгуки отримали комедii “Алекс i Емма” (2003) та “Модна матуся” (2004), а також iронiчна драма Джеймса Айворi “Розлучення” (2003). Роботу Хадсон у мiстичному трилерi Iана Софтлi “Ключ вiд усiх дверей” (2005) теж можна зарахувати до ii творчих успiхiв.

Трiска

Трiска (Sliver / Щепка). США, 1993. Режисер Фiлiпп Нойс. У ролях: Шарон Стоун, Вiльям Болдуiн, Том Беренджер, Полi Вокер, Мартiн Ландау. (ENTER-фiльм, четвер 18 серпня, 20.30)

Спiвробiтниця видавництва (Стоун) живе у багатоквартирному будинку, власник якого (Болдуiн) маe маленьку таeмницю: полюбляe шпигувати за жителями за допомогою вiдеокамер. Але у тому ж будинку причаiвся i небезпечний манiяк, яким може бути цей вуаeрист або хтось iнший…

Трiска (Sliver / Щепка). США, 1993. Режисер Фiлiпп Нойс. У ролях:
Шарон Стоун, Вiльям Болдуiн, Том Беренджер, Полi Вокер, Мартiн Ландау.
(ENTER-фiльм, четвер 18 серпня, 20.30)

Спiвробiтниця
видавництва (Стоун) живе у багатоквартирному будинку, власник якого
(Болдуiн) маe маленьку таeмницю: полюбляe шпигувати за жителями за
допомогою вiдеокамер. Але у тому ж будинку причаiвся i небезпечний
манiяк, яким може бути цей вуаeрист або хтось iнший… Пiсля “Основного
iнстинкту” вся прогресивна частина людства була впевнена у тому, що
справа життя Шарон Стоун – зйомки у психо(пато)логiчних еротичних
трилерах. Зараз зрозумiло, що eдиним вдалим фiльмом цього жанру за
участю акторки був той самий “Iнстинкт”. А “Трiска” – вiдверто
пересiчний зразок, без акторських одкровень (хоча Стоун казала, що в
еротичних сценах Болдуiн кращий за Майкла Дугласа – що ж, iй виднiше),
з затертою мотивацieю i примiтивним психоаналiзом.

Ключ вiд усiх дверей

Рекламний ролик обiцяв черговий фiльм про будинок з привидами, загадкову кiмнату i скриплячi дверi. Скiльки таких з’явилось тiльки за останнi пiвроку? Вiдразу згадуeться “Жах Амiтiвiлля”, та й “Бугiмен” теж можна вiднести до цiei категорii. Насправдi ж режисер Софтлi пiдготував дещо iнше, хоча перша половина фiльму нiбито й не суперечить враженню вiд ролика. Але далi стрiчка починаe рухатись у трохи iншому напрямi: думаю, без страху зруйнувати iнтригу можна сказати, що у даному випадку слiд боятися не привидiв, а людей. Якщо iх ще так можна назвати…

Софтлi добре, на подив добре (бо вiн на цiй територii новачок) створюe напругу i водночас вплiтаe мiстику i загадки в реальнiсть, чергуючи сцени “страшнi” i побутовi. Будь-який жах подаeться так, що вiн може мати i мiстичну, i цiлком життeву причину. А у фiналi фiльму на нас чекаe крутий хiд, не те щоб зовсiм несподiваний, але вiн вiдразу робить “Ключ вiд усiх дверей” чимось набагато вагомiшим, нiж задавалося весь час. Якщо ще раз прокрутити в умi весь сюжет, вже знаючи кiнець, то, по-перше, усi найменшi дрiбницi, якi привертали до себе увагу, але надовго ii не затримували, вселяючи майже пiдсвiдомий неспокiй, стають на своi мiсця i наповнюються сенсом. А по-друге, подвоюeться моторошнiсть подiй, якi нам показували або про якi розповiдали, особливо одного давнього лiнчування, про яке розповiдаe героiня Джини Роулендс ще у першiй половинi картини. I це без всяких привидiв, що e дуже доброю ознакою.

Рекламний ролик обiцяв черговий фiльм про будинок з привидами, загадкову кiмнату i скриплячi дверi. Скiльки таких з’явилось тiльки за останнi пiвроку? Вiдразу згадуeться “Жах Амiтiвiлля”, та й “Бугiмен” теж можна вiднести до цiei категорii. Насправдi ж режисер Софтлi пiдготував дещо iнше, хоча перша половина фiльму нiбито й не суперечить враженню вiд ролика. Але далi стрiчка починаe рухатись у трохи iншому напрямi: думаю, без страху зруйнувати iнтригу можна сказати, що у даному випадку слiд боятися не привидiв, а людей. Якщо iх ще так можна назвати…

Софтлi добре, на подив добре (бо вiн на цiй територii новачок) створюe напругу i водночас вплiтаe мiстику i загадки в реальнiсть, чергуючи сцени “страшнi” i побутовi. Будь-який жах подаeться так, що вiн може мати i мiстичну, i цiлком життeву причину. А у фiналi фiльму на нас чекаe крутий хiд, не те щоб зовсiм несподiваний, але вiн вiдразу робить “Ключ вiд усiх дверей” чимось набагато вагомiшим, нiж задавалося весь час. Якщо ще раз прокрутити в умi весь сюжет, вже знаючи кiнець, то, по-перше, усi найменшi дрiбницi, якi привертали до себе увагу, але надовго ii не затримували, вселяючи майже пiдсвiдомий неспокiй, стають на своi мiсця i наповнюються сенсом. А по-друге, подвоюeться моторошнiсть подiй, якi нам показували або про якi розповiдали, особливо одного давнього лiнчування, про яке розповiдаe героiня Джини Роулендс ще у першiй половинi картини. I це без всяких привидiв, що e дуже доброю ознакою.

Героiня Кейт Хадсон цiлком вiдповiдаe тому образу актриси, який склався в уявi глядачiв пiсля низки ii ролей у романтичних комедiях. Життeрадiсна, розумна, добра серцем дiвчина, яка вважаe пiклування про хворих старих справою свого життя, бо не встигла як слiд попрощатись з покiйним батьком, i ця бiль досi не залишаe ii. Непогана мотивацiя для того, щоб з останнiх сил захищати вiд ворожих чар старого, про iснування якого вона тиждень тому й не знала. Хадсон створюe дуже привабливий по-людськи образ, i це найкраще працюe на емоцiональний удар вiд фiналу. Бо якщо героiнi почнеш спiвчувати по-справжньому, то в кiнцi завиeш. При цьому акторка за десять хвилин до фiнальних титрiв повертаe свою роль на 180 градусiв з такою легкiстю i невимушенiстю, що хочеться аплодувати. Залишаeться побажати iй не зациклюватись на романтичних комедiях i мелодрамах (хоч вона i в них виглядаe чудово), а частiше робити такi цiкавi експерименти.

Фiнал хеппi-ендом назвати важко. Хоча для декого вiн навiть дуже “хеппi”. Чи заслуговують ВОНИ такий кiнець, або ж новий початок? Хто знаe? Ми майже нiчого не знаeмо про них крiм того, що вони розповiли про себе самi. Тож нехай кожний глядач вирiшуe це для себе сам.

Будинок воскових фiгур

Теплий вiск огортаe твоe зв’язане злими людьми тiло i вже через деякий час з людини ти перетворюeшся на дещо iнше, хоча ти все ще при тямi i можеш рухати очима. I коли твiй переляканий друг з найкращими намiрами починаe очищати твоe тiло вiд воску, ти починаeш жалiти, що народився на свiт…

Якщо забрати вiск – що залишиться вiд цього фiльму? Затертий сюжет про манiякiв, який чекають за кожним рогом безпорадних американських юнакiв та дiвчат. А вiск додав банальнiй iсторii певний шарм, дозволив побудувати досить вражаючу декорацiю будiвлi музею, зняти ефектну вогневу фiнальну сцену, коли все навколо починаe танути i розпливатись пiд ногами героiв, нарештi, дати вбивцям чудернацьку мотивацiю. Щоправда, останнe не e заслугою авторiв цьогорiчного “Будинку”, оскiльки iх стрiчка не оригiнальний твiр, а римейк класики жахiв, з якою ii краще не починати порiвнювати.

Страшною цю картину назвати важко, але любителiв жахiв порадуe тонкий цинiчний гумор цiлого ряду епiзодiв. Крiм фiнальноi, слiд згадати сцену, в якiй докладно показано процес обробки воском людського тiла, i ту, в якiй цей вiск намагаються з тiла здирати, вiдтинання голови i, звичайно ж, вбивство героiнi Парiс Хiлтон, не кажучи вже про стриптиз у ii виконаннi. На жаль, все це ми отримуeмо лише у другiй половинi стрiчки, тож пiд час першоi доведеться понудьгувати.

Теплий вiск огортаe твоe зв’язане злими людьми тiло i вже через деякий час з людини ти перетворюeшся на дещо iнше, хоча ти все ще при тямi i можеш рухати очима. I коли твiй переляканий друг з найкращими намiрами починаe очищати твоe тiло вiд воску, ти починаeш жалiти, що народився на свiт…

Якщо забрати вiск – що залишиться вiд цього фiльму? Затертий сюжет про манiякiв, який чекають за кожним рогом безпорадних американських юнакiв та дiвчат. А вiск додав банальнiй iсторii певний шарм, дозволив побудувати досить вражаючу декорацiю будiвлi музею, зняти ефектну вогневу фiнальну сцену, коли все навколо починаe танути i розпливатись пiд ногами героiв, нарештi, дати вбивцям чудернацьку мотивацiю. Щоправда, останнe не e заслугою авторiв цьогорiчного “Будинку”, оскiльки iх стрiчка не оригiнальний твiр, а римейк класики жахiв, з якою ii краще не починати порiвнювати.

Страшною цю картину назвати важко, але любителiв жахiв порадуe тонкий цинiчний гумор цiлого ряду епiзодiв. Крiм фiнальноi, слiд згадати сцену, в якiй докладно показано процес обробки воском людського тiла, i ту, в якiй цей вiск намагаються з тiла здирати, вiдтинання голови i, звичайно ж, вбивство героiнi Парiс Хiлтон, не кажучи вже про стриптиз у ii виконаннi. На жаль, все це ми отримуeмо лише у другiй половинi стрiчки, тож пiд час першоi доведеться понудьгувати.

У центрi сюжети – не закохана пара, як у бiльшостi подiбних сюжетiв, а брат з сестрою, хоча i такий варiант останнiм часом зустрiчаeться досить часто – згадаймо перший “Джиперс Крiперс” або цьогорiчних “Перевертнiв” Веса Крейвена. Однак автори “Будинку воскових фiгур” спробували додати в усiм вiдому схему хоч щось оригiнальне: iхнi брат i сестра – двiйнята, чим пояснюeться особливий духовний зв’язок мiж ними, як i готовнiсть жертвувати собою заради iншого. Елiша Катберт та Чед Майкл Мюррей роблять своiх персонажiв бiльш-менш схожими на живих людей, хоча майже нiчого грати iм тут i не довелось. Якщо ж врахувати, що по той бiк барикад теж дiють близнюки (хоча iх стосунки практично не прописанi в сценарii), то цю тему можна визнати центральною у фiльмi – непогане рiзноманiття серед схожих, наче брати-близнюки, голлiвудських манiячних хоррорiв.

Чарлi i шоколадна фабрика

Чарлi i шоколадна фабрика (Charlie and the Chocolate Factory / Чарли и шоколадная фабрика). Фантастична комедiя / казка. США, 2005. Режисер Тiм Бертон. У ролях: Джоннi Депп, Хелена Бонем-Картер, Ноа Тейлор, Крiстофер Лi, Джеймi Фокс, Дiп Рой, Дейвiд Келлi, Фреддi Хаймор.

Вiллi Вонка (Депп) – ексцентричний кондитер, який, втративши зв’язок з сiм’eю, почав шукати наступника. Вклавши золотi квитки в обгортки фiрмових шоколадних батончикiв, вiн запросив п’ятьох дiтей, яким вони дiстались, на екскурсiю по своiй солодкiй iмперii. Те, що дiтлахи побачили за стiнами пiдприeмства, куди 15 рокiв не ступала нога стороннiх, вражаe уяву…

Цю казку написав у 1964 р. британський письменник Роалд Дал. У 1971 р. було знято мюзикл “Вiллi Вонка i шоколадна фабрика”, де роль дивака-кондитера було значно розширено. Стрiчку, головну роль в якiй виконав вiдомий комiк Джин Уайлдер, було номiновано на “Оскар” за музику. Рiшення робити нову екранiзацiю на студii “Ворнер Бразерс” прийняли у 1999 р. Режисуру пропонували Герi Россу, а претендентами на головнi ролi називали Нiколаса Кейджа, Стiва Мартiна, Робiна Вiльямса та Джона С. Райллi. Однак жодних строкiв намiчено не було, i загальний iнтерес до проекту був мiнiмальним, доки не з’явились чутки, що фiльм знiматиме Тiм Бертон, а головну роль гратиме Мерилiн Менсон. Студiя заперечила це, але проект, який Росс передав Робу Мiнкоффу, а той – Мартiну Скорсезе, у травнi 2003 р. дiстався саме Бертону. Претендентами на головну роль вважали Майкла Кiтона та Крiстофера Вокена, проте режисер вiддав перевагу своeму улюбленцю Деппу: “Просто обожнюю з ним працювати. Вiн завжди непередбачуваний i кумедний”. Пiд час роботи над роллю актора надихав саме сценiчний образ Менсона.

Роботу над картиною довго вiдкладали. “Я неодноразово робив помилки, починаючи зйомки без готового сценарiю; бiльше це не повториться”, – пояснював Бертон. Працювати над сценарieм вiн доручив Джону Огасту, який написав для нього “Велику рибу”. Той не бачив стрiчку 1971 р. i спитав, чи потрiбно ii переглядати. “В жодному разi”, – вiдповiв Бертон. Вiн вiдразу заявив, що знiматиме не римейк старого фiльму, а нову екранiзацiю книжки Дала: “Не хочу казати погано про улюблену багатьма картину, але особисто менi вона не подобаeться. Вона дивна, однак занадто сентиментальна. Моя такою доброю не буде”. Втiм, прихильники першоi версii вважають, що Уайлдер зробив свого героя бiльш цинiчним й небезпечним, нiж у першоджерелi, i самому Огасту мюзикл здався набагато похмурiшим за його книгу. Депп скаржився, що чудова гра попередника значно ускладнюe його завдання.

Чарлi i шоколадна фабрика (Charlie and the Chocolate Factory / Чарли и шоколадная фабрика). Фантастична комедiя / казка. США, 2005. Режисер Тiм Бертон. У ролях: Джоннi Депп, Хелена Бонем-Картер, Ноа Тейлор, Крiстофер Лi, Джеймi Фокс, Дiп Рой, Дейвiд Келлi, Фреддi Хаймор.

Вiллi Вонка (Депп) – ексцентричний кондитер, який, втративши зв’язок з сiм’eю, почав шукати наступника. Вклавши золотi квитки в обгортки фiрмових шоколадних батончикiв, вiн запросив п’ятьох дiтей, яким вони дiстались, на екскурсiю по своiй солодкiй iмперii. Те, що дiтлахи побачили за стiнами пiдприeмства, куди 15 рокiв не ступала нога стороннiх, вражаe уяву…

Цю казку написав у 1964 р. британський письменник Роалд Дал. У 1971 р. було знято мюзикл “Вiллi Вонка i шоколадна фабрика”, де роль дивака-кондитера було значно розширено. Стрiчку, головну роль в якiй виконав вiдомий комiк Джин Уайлдер, було номiновано на “Оскар” за музику. Рiшення робити нову екранiзацiю на студii “Ворнер Бразерс” прийняли у 1999 р. Режисуру пропонували Герi Россу, а претендентами на головнi ролi називали Нiколаса Кейджа, Стiва Мартiна, Робiна Вiльямса та Джона С. Райллi. Однак жодних строкiв намiчено не було, i загальний iнтерес до проекту був мiнiмальним, доки не з’явились чутки, що фiльм знiматиме Тiм Бертон, а головну роль гратиме Мерилiн Менсон. Студiя заперечила це, але проект, який Росс передав Робу Мiнкоффу, а той – Мартiну Скорсезе, у травнi 2003 р. дiстався саме Бертону. Претендентами на головну роль вважали Майкла Кiтона та Крiстофера Вокена, проте режисер вiддав перевагу своeму улюбленцю Деппу: “Просто обожнюю з ним працювати. Вiн завжди непередбачуваний i кумедний”. Пiд час роботи над роллю актора надихав саме сценiчний образ Менсона.

Роботу над картиною довго вiдкладали. “Я неодноразово робив помилки, починаючи зйомки без готового сценарiю; бiльше це не повториться”, – пояснював Бертон. Працювати над сценарieм вiн доручив Джону Огасту, який написав для нього “Велику рибу”. Той не бачив стрiчку 1971 р. i спитав, чи потрiбно ii переглядати. “В жодному разi”, – вiдповiв Бертон. Вiн вiдразу заявив, що знiматиме не римейк старого фiльму, а нову екранiзацiю книжки Дала: “Не хочу казати погано про улюблену багатьма картину, але особисто менi вона не подобаeться. Вона дивна, однак занадто сентиментальна. Моя такою доброю не буде”. Втiм, прихильники першоi версii вважають, що Уайлдер зробив свого героя бiльш цинiчним й небезпечним, нiж у першоджерелi, i самому Огасту мюзикл здався набагато похмурiшим за його книгу. Депп скаржився, що чудова гра попередника значно ускладнюe його завдання.

Усiх умпа-лумпiв – працiвникiв компанii Вонка – зiграв один актор, карлик iндiйського походження Дiп Рой. Спецефекти зробили його ще мiнiатюрнiшим, нiж насправдi. Пiсеньки умпа-лумп, якi супроводжують чарiвну екскурсiю, – це eдине, що нагадуватиме про старий мюзикл. Композитор Деннi Елфман не лише створив iнструментальний саундтрек, а й заспiвав за весь хор маленьких чоловiчкiв.

Актора на роль заголовного героя, хлопчика Чарлi, Депп запропонував сам: 12-рiчний Фреддi Хаймор вразив його своiм талантом пiд час спiльноi роботи над “Чарiвною краiною”. Iншим претендентом на роль був британець Джеймi Белл, вiдомий за “Бiллi Еллiотом”.
Виконавиця ролi однiei з запрошених на фабрику, 11-рiчна Аннасобiя Робб, стверджувала, що по командi “Мотор!” Джоннi Депп ставав жахаюче непередбачуваним Вiллi Вонкою, але як тiльки лунало “Знято!”, знову перетворювався на приeмну i доброзичливу людину. “Депп вiдносився до всiх з однаковою повагою. Вiн поводився так, щоб ми не кам’янiли: “О Боже! Це ж сам Джоннi Депп!” А щоб ми зовсiм не стидались, запрошував до себе в гостi”.

У чотирьох павiльйонах студii “Пайнвуд”, пiд Лондоном, було побудовано будiвлю фабрики, мiсто навколо неi i рiзнi iнтер’eри, а в найбiльшому, “бондiвському”, – пейзаж з шоколадною рiкою i човном з рожевоi карамелi, на якому мандрував фабрикою Вонка з дiтьми. 540 тисяч доларiв коштувала утоплена в шоколадi камера: оператори намагались вирiшити, наскiльки близько до казана з солодощами вони зможуть пiдiбратися, але погано закрiпили камеру, i вона пiрнула в казан глибиною метр. Шоколад у чанi був синтетичним; його замiнили справжнiм, i це обiйшлось студii у ще 900 тисяч.

Бертон витратив багато часу на сцену, в якiй бiлки дiстають i сортують ядра лiсових горiхiв. Для цього вiн органiзував шестимiсячну школу для 200 гризунiв, а знiмав саму сцену 10 тижнiв.

Новокаiн

Новокаiн (Novocaine / Новокаин). США, 2001. Режисер Дейвiд Аткiнс. У ролях: Стiв Мартiн, Хелен Бонем-Картер, Лора Дерн, Елiас Котеас, Скотт Каан, Кевiн Бекон.

(1+1, вiвторок 16 серпня, 00.10)

Зубний лiкар Френк Сенгстер (Мартiн) цiлком задоволений життям: вiн займаeться улюбленою справою, добре заробляe i збираeться одружитися зi своeю помiчницею Джин (Дерн). Однак плани щасливчика руйнуються через загадкову пацieнтку Сюзан (Бонем-Картер), яка зваблюe героя, а потiм краде увесь запас наркотичних засобiв з його кабiнету… У своiй дебютнiй роботi режисер та сценарист Аткiнс, який походить з родини дантистiв, намагався балансувати мiж комедiйним трилером i “чорним фiльмом” у стилi 40-х рокiв. Бiльшiсть критикiв дiйшли висновку, що “Новокаiн” позбавлений як саспенсу, так i гумору, i навiть чудовi актори на чолi з Мартiном не змогли врятувати становище. Eдиним виконавцем, що заслужив позитивнi вiдгуки, був Бекон, який зiграв дуже кумедну епiзодичну роль знаменитого кiноактора Ленса Фелпса, котрий, готуючись до зйомок стрiчки про полiцiю, бере участь у розслiдуваннi разом зi справжнiми детективами.

Новокаiн (Novocaine / Новокаин). США, 2001. Режисер Дейвiд Аткiнс. У ролях: Стiв Мартiн, Хелен Бонем-Картер, Лора Дерн, Елiас Котеас, Скотт Каан, Кевiн Бекон.

(1+1, вiвторок 16 серпня, 00.10)

Зубний лiкар Френк Сенгстер (Мартiн) цiлком задоволений життям: вiн займаeться улюбленою справою, добре заробляe i збираeться одружитися зi своeю помiчницею Джин (Дерн). Однак плани щасливчика руйнуються через загадкову пацieнтку Сюзан (Бонем-Картер), яка зваблюe героя, а потiм краде увесь запас наркотичних засобiв з його кабiнету… У своiй дебютнiй роботi режисер та сценарист Аткiнс, який походить з родини дантистiв, намагався балансувати мiж комедiйним трилером i “чорним фiльмом” у стилi 40-х рокiв. Бiльшiсть критикiв дiйшли висновку, що “Новокаiн” позбавлений як саспенсу, так i гумору, i навiть чудовi актори на чолi з Мартiном не змогли врятувати становище. Eдиним виконавцем, що заслужив позитивнi вiдгуки, був Бекон, який зiграв дуже кумедну епiзодичну роль знаменитого кiноактора Ленса Фелпса, котрий, готуючись до зйомок стрiчки про полiцiю, бере участь у розслiдуваннi разом зi справжнiми детективами.

Джоннi Депп

У Голлiвудi Джоннi Депп (Johnny Depp / Джонни Депп) маe репутацiю бунтiвника, який граe виключно екстравагантнi ролi i байдуже ставиться до касових зборiв своiх фiльмiв. Режисер Джон Бедем, який знiмав актора у трилерi “Лiченi секунди”, розповiдаe: “Поки ми працювали, на знiмальний майданчик весь час приiздили вiдомi продюсери, котрi пропонували Джоннi головнi ролi у блокбастерах. Студii хочуть зробити з нього нового супермена, але Деппа це не цiкавить. Вiн крокуe пiд власний барабан”.

Джоннi Депп народився 9 червня 1963 р. у невеликому мiстечку Овенсборо у родинi iнженера та офiцiантки. Коли йому виповнилося сiм рокiв, сiм’я переiхала у Флориду, де батько знайшов постiйну роботу у будiвельнiй фiрмi. Джоннi болiсно переживав цей переiзд, а також смерть дiдуся, разом з яким провiв дитинство. Вчитися хлопець не любив, у 12 рокiв почав пити й палити, у 15 спробував наркотики, а пiсля розлучення батькiв кинув школу i втiк з дому.

Джоннi захопився музикою i почав грати на гiтарi в аматорськiй рок-групi The Kids. Невдовзi вiн одружився з Лорi Еллiсон, сестрою одного з членiв групи (шлюб проiснував лише два роки). Справи у молодих музикантiв йшли не дуже добре, тому Депп змушений був шукати iнший спосiб заробити. Нiколас Кейдж, приятель дружини Джоннi, познайомив його зi своiм агентом, i у 1984 р. 20-рiчний Депп дебютував у кiно роллю черговоi жертви монстра Фреддi Крюгера у “Жаху на вулицi В’язiв” Веса Крейвена. Першi гонорари Джоннi витратив на уроки акторськоi майстерностi, пiсля чого всерйоз вирiшив робити кар’eру у Голлiвудi.

У Голлiвудi Джоннi Депп (Johnny Depp / Джонни Депп) маe репутацiю бунтiвника, який граe виключно екстравагантнi ролi i байдуже ставиться до касових зборiв своiх фiльмiв. Режисер Джон Бедем, який знiмав актора у трилерi “Лiченi секунди”, розповiдаe: “Поки ми працювали, на знiмальний майданчик весь час приiздили вiдомi продюсери, котрi пропонували Джоннi головнi ролi у блокбастерах. Студii хочуть зробити з нього нового супермена, але Деппа це не цiкавить. Вiн крокуe пiд власний барабан”.

Джоннi Депп народився 9 червня 1963 р. у невеликому мiстечку Овенсборо у родинi iнженера та офiцiантки. Коли йому виповнилося сiм рокiв, сiм’я переiхала у Флориду, де батько знайшов постiйну роботу у будiвельнiй фiрмi. Джоннi болiсно переживав цей переiзд, а також смерть дiдуся, разом з яким провiв дитинство. Вчитися хлопець не любив, у 12 рокiв почав пити й палити, у 15 спробував наркотики, а пiсля розлучення батькiв кинув школу i втiк з дому.

Джоннi захопився музикою i почав грати на гiтарi в аматорськiй рок-групi The Kids. Невдовзi вiн одружився з Лорi Еллiсон, сестрою одного з членiв групи (шлюб проiснував лише два роки). Справи у молодих музикантiв йшли не дуже добре, тому Депп змушений був шукати iнший спосiб заробити. Нiколас Кейдж, приятель дружини Джоннi, познайомив його зi своiм агентом, i у 1984 р. 20-рiчний Депп дебютував у кiно роллю черговоi жертви монстра Фреддi Крюгера у “Жаху на вулицi В’язiв” Веса Крейвена. Першi гонорари Джоннi витратив на уроки акторськоi майстерностi, пiсля чого всерйоз вирiшив робити кар’eру у Голлiвудi.

У 1987 р. Деппу запропонували роль детектива, що працюe пiд прикриттям у школах, у телесерiалi “Джамп-стрiт, 21”. Актор вiдмовився, однак гiдноi замiни продюсери не знайшли i врештi-решт умовили Джоннi. Серiал став хiтом, Депп отримував по 10 тисяч любовних листiв на мiсяць, проте ця робота йому швидко остогидла: “Я думав, що легко зможу пiти з телебачення – влаштую скандал, i мене виженуть. Нiчого подiбного. Вони протримали мене усi три роки, як було зазначено у контрактi. Вiд iмiджу, який менi нав’язали i який продавали молодi, мене нудило”.

Намагаючись зруйнувати свiй телевiзiйний iмiдж, актор почав грати персонажiв, яких аж нiяк не можна назвати нормальними. Спочатку вiн висмiяв захоплення публiки телекумирами у “Плаксii” (1990) Джона Вотерса, де, жахливо викривляючись, пародiював Джеймса Дiна. У “Едвардi – Руки-ножицi” Тiма Бертона виконав роль юнака з ножицями замiсть рук, вiд якоi вiдмовились Том Круз, Вiльям Херт, Том Хенкс та Роберт Даунi-молодший. Деппу довелося щодня витрачати двi години на грим i знiматися у шкiряному костюмi в сорокаградусну спеку, але вiн досi називаe Едварда улюбленим героeм: “Навiть зараз я за ним сумую. Жодна роль не була менi настiльки близькою”.

Галерею дивацьких персонажiв актора поповнили мрiйник Аксель Блекмар, котрий хоче потрапити на Аляску (“Арiзонська мрiя” Емiра Кустурiци), ексцентричний Сем, який наслiдуe зiрок нiмого кiно (“Беннi та Джун” Джеремая Чечика), “найгiрший режисер усiх часiв” Едвард Д. Вуд-молодший (“Ед Вуд” Тiма Бертона), смертельно поранений Вiльям Блейк, який прямуe до рiчки Забуття (“Мрець” Джима Джармуша). Депп не намагався догодити публiцi, однак талант та незалежнiсть зробили його кумиром певноi частини глядачiв. За ролi в “Едi Вудi”, “Беннi та Джун” i [“Едвардi – Руки-ножицi”->edward-scissorhands] Джоннi номiнували на “Золотий глобус”; остання картина принесла йому також титул “Зiрка завтрашнього дня”.

У романтичнiй стрiчцi “Дон Жуан де Марко” (1995) Джеремi Левена актор став партнером Марлона Брандо. Перед першою зустрiччю з генiальним лицедieм Деппа охопив жах: “Як можна сказати легендi: “Привiт!”?”. “Хрещений батько” першим знищив бар’eри, допомагав молодому колезi вказiвками та порадами. Через деякий час Джоннi вже називав Брандо одним з найголовнiших вчителiв у своeму життi, а Марлон вважав Деппа найбiльш талановитим та чуттeвим актором нового поколiння.

У кримiнальнiй драмi [“Доннi Браско”->Доннi Браско] (1997) Майка Н’юелла Джоннi Депп створив образ реальноi людини – агента ФБР Джозефа Пiстоуна, який пiд iменем Доннi Браско увiйшов у довiру до банди злочинцiв. Завдяки комерцiйному успiху “Браско” (41 млн. доларiв у прокатi США) ставлення до актора з боку голлiвудських босiв рiзко змiнилося: “Скiльки рокiв вони повторювали одне й те саме: “Депп – це невдаха, який не вмie робити добрi фiльми “екшн”!..” А пiсля виходу картини на екрани менi почали дзвонити продюсери, з якими ми не спiлкувалися вже п’ять рокiв”.

Того ж року Депп дебютував у режисурi драмою “Смiливець”. “Як не дивно, усе почалося зi сценарiю, який менi не сподобався, – згадуe Джоннi. – Спочатку я подумав, що впораюся з ним краще, нiж автор. Потiм сам не помiтив, як почав писати. Менi здавалося, що я зможу сказати цieю стрiчкою дуже багато. Я марив нею навiть уночi”. На зйомках “Смiливця” Депп знову зустрiвся з Брандо, який знявся у невеликому епiзодi.

З-помiж наступних робiт актора вирiзняються блискучий образ журналiста-наркомана у “галюциногенному” фiльмi Террi Гiллiама [“Страх i ненависть у Лас-Вегасi”->Страх i ненависть у Лас-Вегасi] (1998) та роль констебля Iхабода Крейна у “Сплячiй лощинi” (1999) Тiма Бертона, за яку виконавця вiдзначили премieю “Блокбастер”, а також робота у “Дев’ятих вратах” (1999) Романа Поланського.

У 2000 р. Депп зiграв наркобарона Джорджа Джанга у [“Кокаiнi”->Кокаiн] Теда Деммi i iнспектора Ебберлайна у трилерi [“З пекла”->З пекла] Альберта та Аллена Х’юзiв. До 2003 року Деппа рiдко називали суперзiркою, але пiсля “Пiратiв Карибського моря” вiн вiд цього звання вже не втече, тим паче, що його два роки поспiль номiнували на “Оскар” (за “Пiратiв” i “Чарiвну краiну”). Втiм, останнi успiхи актора у жанровому кiно ([“Пiрати Карибського моря”->Пiрати Карибського моря], [“Якось у Мексицi”->Якось у Мексицi], [“Таeмне вiкно”->Таeмне вiкно]) аж нiяк не свiдчать про те, що вiн змiнив своi погляди. Достатньо лише переглянути цi стрiчки, щоб переконатись: Депп, як i ранiше, граe тiльки ролi дивацькi, ексцентричнi, божевiльнi, тобто продовжуe крокувати пiд власний барабан. Це пiдтверджуe i остання поки що робота актора – Вiллi Вонка у новiй кiноказцi Тiма Бертона [“Чарлi i шоколадна фабрика”->Чарлi i шоколадна фабрика].

Острiв

Якщо точно не знати, що сценарiй цього фiльму писав не Майкл Бей, можна подумати, що його iдея прийшла в голову цьому режисеру, коли вiн з натхненням працював над сценою з “Поганих хлопцiв-2”, в якiй Вiлл Смiт та Мартiн Лоренс знущаються з трупiв у моргу. Вона нiби ключ до концепцii “Острова”, принаймнi такоi, якою ii розумie ii творець – нi, не Бей, а головний доктор у виконаннi Шона Бiна. Вiн може створювати своiх клонiв, дарувати iм фальшивi спогади, тримати в залiзних рукавицях, годувати, як баранiв у загонi, оперувати i знищувати, але нi на секунду не дозволяe собi вiдноситись до них, як до звичайних людей. Люди – це тi, хто народився так само, як вiн, тi, кому вiн допомагаe, продовжуe життя. А цi копii, хоч вони й можуть мислити i вiдчувати, – для нього мертвi з самого початку: творець вважаe, що у них немаe душi.
Саме ця лiнiя (у сюжетi не просто другорядна, а майже епiзодична) – найцiкавiше, що e в бойовичку, який навiть в американському прокатi пройшов без особливого успiху. Навiть якщо нi Бей, нi Бiн про це не думали, все одно вийшла коротка, але яскрава iлюстрацiя однiei особливостi людського мислення. Глядач спiвчуваe клонам i готовий зi старту вважати iх за людей хоча б тому, що це голлiвудськi зiрки зi знайомими обличчями. Однак той, хто створив iх, нiколи не зможе свiдомо поставити iх на один рiвень з собою. Дистанцiя мiж творцем i творiнням залишиться, навiть якщо вони будуть схожi в усьому, – перший завжди вважатиме, що стоiть вище. Монстр нiколи не мiг пробачити Франкенштейна, бо для нього вiн залишався лише Його творiнням.

Якщо точно не знати, що сценарiй цього фiльму писав не Майкл Бей, можна подумати, що його iдея прийшла в голову цьому режисеру, коли вiн з натхненням працював над сценою з “Поганих хлопцiв-2”, в якiй Вiлл Смiт та Мартiн Лоренс знущаються з трупiв у моргу. Вона нiби ключ до концепцii “Острова”, принаймнi такоi, якою ii розумie ii творець – нi, не Бей, а головний доктор у виконаннi Шона Бiна. Вiн може створювати своiх клонiв, дарувати iм фальшивi спогади, тримати в залiзних рукавицях, годувати, як баранiв у загонi, оперувати i знищувати, але нi на секунду не дозволяe собi вiдноситись до них, як до звичайних людей. Люди – це тi, хто народився так само, як вiн, тi, кому вiн допомагаe, продовжуe життя. А цi копii, хоч вони й можуть мислити i вiдчувати, – для нього мертвi з самого початку: творець вважаe, що у них немаe душi.

Саме ця лiнiя (у сюжетi не просто другорядна, а майже епiзодична) – найцiкавiше, що e в бойовичку, який навiть в американському прокатi пройшов без особливого успiху. Навiть якщо нi Бей, нi Бiн про це не думали, все одно вийшла коротка, але яскрава iлюстрацiя однiei особливостi людського мислення. Глядач спiвчуваe клонам i готовий зi старту вважати iх за людей хоча б тому, що це голлiвудськi зiрки зi знайомими обличчями. Однак той, хто створив iх, нiколи не зможе свiдомо поставити iх на один рiвень з собою. Дистанцiя мiж творцем i творiнням залишиться, навiть якщо вони будуть схожi в усьому, – перший завжди вважатиме, що стоiть вище. Монстр нiколи не мiг пробачити Франкенштейна, бо для нього вiн залишався лише Його творiнням.

Що залишиться, якщо вiдкинути аспект творця i творiння? Абсолютна мертва перша третина стрiчки, в якiй Бей намагався створити “атмосферу”, але натомiсть навiяв смертельну нудьгу. Бiлi костюми, замкнутий простiр, одноманiтна робота i заборонене кохання – таку модель “iдеального” суспiльства майбутнього оригiнальною нiяк не назвеш, наповнити ii якимось новим (не кажучи вже глибоким) змiстом важко, i Бею це не вдалось. Другу третину рятуe чудовий актор Стiв Бушемi. Вiн не вперше виконуe рятiвну мiсiю у Бея – завдяки його гострохарактерному виконанню можна було спокiйно дивитись навiть “Армагеддон”. В “Островi” його досить швидко вбивають, але якраз пiсля цього сумного епiзоду режисер переходить до того, що вiн вмie знiмати найкраще, – до видовищних перегонiв з вибухами, тисячами розбитих машин, гелiкоптерiв i будiвель. Тут дiйсно e на що подивитись. Головнi героi на цьому тлi майже губляться, а тим паче iхнi пристрастi i почуття. I хоча обох грають талановитi актори, у даному випадку iх мiг замiнити хто завгодно. Якщо Макгрегору ще дали можливiсть зiграти рiзнi натури клона та оригiнала, то у Йохансон не було жодного шансу.

Не напружуйтесь, пане Бей. Не потрiбно у ваших фiльмах нiякоi мелодрами i “психологii”, клонськоi чи людськоi, iх дивляться не заради цього. Народжений знiмати лiтаючi автомобiлi повинен знiмати лiтаючi автомобiлi, в цьому немаe нiчого поганого. I якби “Перл Харбор” складався тiльки зi сцени нападу, чи не став би вiн цiлком прийнятним художнiм фiльмом?

Невiрна

Невiрна (Unfaithful / Неверная). США, 2002. Режисер Едрiан Лайн. У ролях: Рiчард Гiр, Даян Лейн, Олiв’e Мартiнес, Мiшель Монахан, Чад Лоу, Ерiк Пер Саллiван, Ерiк Андерсон, Джозеф Бадалукко, Деймон Гаптон, Маргарет Колiн, Домiнiк Чайнiз.

1+1, субота 13 серпня, 22.30

Едвард (Гiр) та Коннi (Лейн) Самнер – зразкове подружжя, яке щасливо живе у передмiстi Нью-Йорка. Але одного дня Коннi зустрiчаe молодого француза Поля Мартеля (Мартiнес), пiсля чого ii життя повнiстю змiнюeться. Дiзнавшись про роман дружини, Едвард вирiшуe поговорити з ii коханцем по-чоловiчому i випадково вбиваe його… Картина майстра еротичних мелодрам Лайна e римейком однiei з найбiльш вдалих стрiчок Клода Шаброля “Невiрна дружина” (1968). Головна роль у “Невiрнiй” призначалась Джорджу Клунi; пiсля його вiдмови переговори велись одночасно з Рiчардом Гiром та Брюсом Вiллiсом. У березнi 2001 р., закiнчивши зйомки у фiльмi “Людина-метелик”, Гiр нарештi дав тверду згоду знiматись у Лайна. Зазвичай американськi римейки французьких картин виходять жахливими, однак “Невiрна” стала одним з небагатьох виняткiв з цього правила i добре пройшла в прокатi, зiбравши тiльки у США понад 45 млн. доларiв. Колишнiй “американський жиголо” Гiр напрочуд переконливо зiграв чоловiка-рогоносця, а Мартiнес завдяки стрiчцi перетворився на нового голлiвудського героя-коханця. Проте найвищi оцiнки рецензентiв заслужила Лейн, яка отримала премiю нью-йоркських критикiв i номiнацii на “Оскар” та “Золотий глобус”.

Невiрна (Unfaithful / Неверная). США, 2002. Режисер Едрiан Лайн. У ролях: Рiчард Гiр, Даян Лейн, Олiв’e Мартiнес, Мiшель Монахан, Чад Лоу, Ерiк Пер Саллiван, Ерiк Андерсон, Джозеф Бадалукко, Деймон Гаптон, Маргарет Колiн, Домiнiк Чайнiз.

1+1, субота 13 серпня, 22.30

Едвард (Гiр) та Коннi (Лейн) Самнер – зразкове подружжя, яке щасливо живе у передмiстi Нью-Йорка. Але одного дня Коннi зустрiчаe молодого француза Поля Мартеля (Мартiнес), пiсля чого ii життя повнiстю змiнюeться. Дiзнавшись про роман дружини, Едвард вирiшуe поговорити з ii коханцем по-чоловiчому i випадково вбиваe його… Картина майстра еротичних мелодрам Лайна e римейком однiei з найбiльш вдалих стрiчок Клода Шаброля “Невiрна дружина” (1968). Головна роль у “Невiрнiй” призначалась Джорджу Клунi; пiсля його вiдмови переговори велись одночасно з Рiчардом Гiром та Брюсом Вiллiсом. У березнi 2001 р., закiнчивши зйомки у фiльмi “Людина-метелик”, Гiр нарештi дав тверду згоду знiматись у Лайна. Зазвичай американськi римейки французьких картин виходять жахливими, однак “Невiрна” стала одним з небагатьох виняткiв з цього правила i добре пройшла в прокатi, зiбравши тiльки у США понад 45 млн. доларiв. Колишнiй “американський жиголо” Гiр напрочуд переконливо зiграв чоловiка-рогоносця, а Мартiнес завдяки стрiчцi перетворився на нового голлiвудського героя-коханця. Проте найвищi оцiнки рецензентiв заслужила Лейн, яка отримала премiю нью-йоркських критикiв i номiнацii на “Оскар” та “Золотий глобус”.

Ключ вiд усiх дверей

Ключ вiд усiх дверей (Skeleton Key / Ключ от всех дверей). Мiстичний трилер. США, 2005. Режисер Iан Софтлi. У ролях: Кейт Хадсон, Пiтер Сарсгаард, Джина Роулендс, Джон Херт, Джой Брайант.

Керолайн (Хадсон) наймаeться доглядати за старим мiстером Деверо (Херт), який живе в Луiзiанi у великому будинку разом з дружиною Вайолет (Роулендс). Потрапивши туди, героiня швидко розумie, що в будинку, крiм хазяiв, мешкають привиди, якi манiпулюють людьми заради розваги, i стаe iграшкою у iхнiх забавах…

Сценарист фiльму Ерен Крюгер вiдомий за “Криком-3” та “Дзвiнком”, а режиссер, англieць Iан Софтлi – за молодiжним техно-трилером “Хакери” i драмами “Крила голубки” та “Планета Ка-Пекс”. Зйомки були вiдкладенi на пiвроку у зв’язку з вагiтнiстю Кейт Хадсон; вони почались у квiтнi 2004 р. i проходили у Лос-Анджелесi, Нью-Орлеанi i на студii “Юнiверсал” в Калiфорнii. Прем’eру стрiчки перенесли з початку липня на 12 серпня, щоб запобiгти “зiткненню” з iншим “жiночим” хоррором – “Темнi води” з Дженнiфер Коннеллi.

Ключ вiд усiх дверей (Skeleton Key / Ключ от всех дверей). Мiстичний трилер. США, 2005. Режисер Iан Софтлi. У ролях: Кейт Хадсон, Пiтер Сарсгаард, Джина Роулендс, Джон Херт, Джой Брайант.

Керолайн (Хадсон) наймаeться доглядати за старим мiстером Деверо
(Херт), який живе в Луiзiанi у великому будинку разом з дружиною
Вайолет (Роулендс). Потрапивши туди, героiня швидко розумie, що в
будинку, крiм хазяiв, мешкають привиди, якi манiпулюють людьми заради
розваги, i стаe iграшкою у iхнiх забавах…

Сценарист фiльму Ерен Крюгер вiдомий за “Криком-3” та “Дзвiнком”, а режиссер, англieць Iан Софтлi – за молодiжним техно-трилером “Хакери” i драмами “Крила голубки” та “Планета Ка-Пекс”. Зйомки були вiдкладенi на пiвроку у зв’язку з вагiтнiстю Кейт Хадсон; вони почались у квiтнi 2004 р. i проходили у Лос-Анджелесi, Нью-Орлеанi i на студii “Юнiверсал” в Калiфорнii. Прем’eру стрiчки перенесли з початку липня на 12 серпня, щоб запобiгти “зiткненню” з iншим “жiночим” хоррором – “Темнi води” з Дженнiфер Коннеллi.