КіноБлог

Острiв (The Island / Остров). Фантастичний бойовик. США, 2005. Режисер Майкл Бей. У ролях: Iвен Макгрегор, Скарлетт Йохансон, Шон Бiн, Джимон Хунсу, Майкл Кларк Данкан, Стiв Бушемi.

У пiдземному бункерi посеред пустелi живуть три тисячi чоловiк - усi, хто залишився в живих пiсля глобальноi катастрофи. Нагорi e один шматок незараженоi поверхнi - "Острiв", вихiдний пункт репопуляцii планети. Потрапити туди мрiють всi жителi бункера, а визначаe щасливцiв лотерея. Одного разу Лiнкольн Шiсть-Ехо (Макгрегор) прослiдив за одним з таких "вибраних" i зрозумiв, що жодноi катастрофи не було, а жителi бункера - клони, банк "запчастин" для багатiiв згори.

Це перший фiльм Майкла Бея, який продюсуe не Джеррi Брукхаймер. Новим покровителем режисера став Стiвен Спiлберг. Вiн сам запропонував Бею купити для нього сценарiй "Острова" за мiльйон доларiв. Спiлберг також порадив режисеру перенести дiю не на 80 рокiв в майбутнe, як було в сценарii, а лише на 20: король Голлiвуду був впевнений, що його "Особлива думка" мала помiрний успiх саме тому, що вiн зробив ареною подiй занадто далеке майбутнe. Бей запевняe, що "Острiв" e для нього приводом поговорити про серйознi речi - про мораль, гуманiзм та межi припустимого в науцi, адже головний лиходiй, доктор Мерiк (Шон Бiн), впевнений, що робить добру справу. "Першi 20 хвилин стрiчки лише створюють настрiй; дiя почнеться тiльки з 23-i сторiнки сценарiю", - каже постановник. Незважаючи на це, його нову роботу вже називають сумiшшю "Матрицi" з "Втiкачем".

У Долинi смертi (Невада) та Детройтi (Мiчиган) команда Бея знiмала погонi на всьому, що iздить на землi i лiтаe у повiтрi. Сцени, в якi потiм додали спецефекти, повиннi вийти ефектнiшими, нiж у "Скелi" та "Поганих хлопцях-2". Лос-Анджелес, де вiдбуваeться значна частина дii, знiмали в Детройтi. У цьому мiстi Бей використав будiвлю Центрального залiзничного термiналу, де розбив чимало машин. "Ми змiнили вже стiльки майданчикiв! - розповiдав режисер. - Уявляeте ритм: 14 лiтакiв з людьми i знаряддям прибувають о четвертiй ранку на нове мiсце, а опiвднi починаeмо працювати". У 50 кiлометрах на пiвдень вiд Голлiвуду на студii Даунi, переобладнанiй з цехiв збiрки "боiнгiв", знiмали сцени з лабораторiями, кiмнатами вiдпочинку та басейнами, а також зал з голографiчними дикторами, якi називають переможцiв лотереi. Загалом зйомки тривали 86 днiв i коштували близько 100 млн. доларiв.

Безсоння (Insomnia / Бессонница). США, 2002. Режисер Крiстофер Нолан. У ролях: Аль Пачiно, Робiн Вiльямс, Хiларi Свонк, Мойра Тiрнi, Мартiн Донован, Нiккi Катт.

ТРК "Украiна", понедiлок 8 серпня, 23.40

Детектив Вiлл Дормер приiздить у маленьке мiстечко на Алясцi, щоб розслiдувати вбивство сiмнадцятирiчноi дiвчини. Пiд час переслiдування пiдозрюваного Вiлл випадково вбиваe свого напарника Хепа Екхарта. Виснаженому безсонням полiцейському доводиться боротися не лише з пiдступним манiяком, який шантажуe його, а й з власним сумлiнням...

"Безсоння" e римейком однойменного норвезького фiльму 1997 р. Дiя обох стрiчок вiдбуваeться у пору року, коли i в Норвегii, i на Алясцi починаeться полярний день i безсоння стаe загальною проблемою. Спочатку картину мав знiмати Джонатан Демме ("Мовчання ягнят"), але його зацiкавив iнший проект - римейк комедiйного детективу "Шарада", що отримав назву "Правда про Чарлi". Режисером "Безсоння" став Нолан, якому фiльм "Пам'ятай" принiс славу новатора. Бюджет трилера склав 50 млн. доларiв. Зйомки, якi проходили у Британськiй Колумбii, почалися у квiтнi, а закiнчилися у червнi 2001 р.

У норвезькiй стрiчцi головного героя грав Стеллан Скасгорд ("Скляний будинок"). В американському римейку ця роль призначалась Харрiсону Форду, однак вiн вiддав перевагу драмi "К-19" Кетрiн Бiгелоу, тому у детектива Дормера перевтiлився Пачiно. "Присутнiсть Аля була найцiкавiшим способом впоратися з цим матерiалом, - каже режисер. - Вiн багато разiв грав полiцейських, починаючи вiд "Серпiко" i закiнчуючи "Сутичкою" та "Морем кохання", i ми хотiли, щоб його вже iконографiчний образ тим не менш подiяв на публiку всупереч усiм очiкуванням". Для легендарного "хрещеного батька", який не з'являвся на екранi майже два роки, картина Нолана стала черговим поверненням у кiнематограф.

Головним сюрпризом, що пiдготували для публiки автори "Безсоння", e поява у ролi злочинця Фiнча Робiна Вiльямса. "Мерзотникiв грати цiкаво, - вважаe актор. - Це даe можливiсть дослiджувати такi речi, як привабливiсть зла... або його банальнiсть". Вiльямс справдi захопився змiною амплуа: у 2002-му вийшли три фiльми, де вiн виконав ролi психопатiв, проте кожен з цих персонажiв вiдрiзняeться вiд iнших i запам'ятовуeться.

Стрiчка, яка вдало поeднуe фiлософський змiст з захоплюючою жанровою формою, мала успiх як у критикiв, так i у глядачiв (67 млн. доларiв у прокатi США).

Роберт Де Нiро (Robert De Niro / Роберт Де Ниро) народився 17 серпня 1943 р. у Нью-Йорку. Його батько i мати були художниками, якi не досягли великих успiхiв. Вони розлучилися, коли Бобу було два роки. Хлопця виховувала мати, разом з якою вiн жив у Грiнвiч-Вiллiдж, богемному районi Нью-Йорка. "Батька я бачив зрiдка, - розповiдаe Роберт. - Цi зустрiчi нiколи не планувались. Вiн зустрiчав мене на вулицi, i ми йшли гуляти. Iнодi ходили в кiно або у якийсь музей. Коли був пiдлiтком, стидався казати, що у мене батько з богеми, що вiн живе на горищi i працюe лише час вiд часу. Батьки моiх друзiв були зовсiм iншими. Тато нiколи не намагався навчити мене мистецтву: вiн казав, що витвiр може або подобатися, або не подобатися тому, хто на нього дивиться. Менi здаeться, що я успадкував дещо вiд його вибухового характеру".

У драматичнiй студii Марii Пiскатор Де Нiро ще у десятирiчному вiцi вперше вийшов на сцену у ролi Боягузливого Лева у п'eсi "Чарiвник з краiни Оз". "Про акторську кар'eру я тодi не думав, - згадуe Роберт. - Iнтерес до кiно то з'являвся у мене, то раптом зникав". Однак з кожним роком лицедiйство все бiльше приваблювало його як можливiсть розв'язати своi внутрiшнi конфлiкти, втiлити потаeмнi мрii. Закiнчивши школу, Роберт остаточно вирiшив стати актором. Вiн навчався у школi драматичного мистецтва Стелли Адлер та в Акторськiй студii Лi Страсберга.

У 1960 р. Де Нiро почав грати на Бродвеi, а через п'ять рокiв дебютував у кiно епiзодичною роллю у картинi Марселя Карне "Три кiмнати на Манхеттенi". Його першi цiкавi досягнення пов'язанi з iменем Браяна Де Пальми, який тодi також був початкiвцем. На початку 70-х доля звела актора з iншим талановитим молодим режисером Мартiном Скорсезе. У них виявилось багато спiльного: обидва були iталiйцями за походженням i росли в однакових умовах. Перша спiльна робота двох талантiв, кримiнальна драма "Злi вулицi" (1973), вразила кiнознавцiв. "Де Нiро у "Злих вулицях" сяe, творить власну правду, - писала Полiн Каел, яку зараз називають "бабусею американськоi кiнокритики". - Його стиль виконання нагадуe Дастiна Хоффмана в "Опiвнiчному ковбоi", але Де Нiро бiльш несамовитий. Цей хлопець не граe - вiн живе".

Пiсля успiху у "Злих вулицях" Роберту зробили "пропозицiю, вiд якоi не можна вiдмовитися" - запропонували роль молодого Вiто Корлеоне у другiй частинi гангстерськоi саги "Хрещений батько". "Я вивчав тодi не роль, ii я розумiв, - каже актор. - Я вивчав усе, що зробив з неi Брандо, його метод". Де Нiро отримав "Оскара" за роль другого плану, хоча одним з претендентiв на премiю був його старий наставник Лi Страсберг. Це був eдиний випадок в iсторii Кiноакадемii, коли учень перемiг вчителя.

Бернардо Бертолуччi запросив Роберта у свою мiжнародну постановку "Двадцяте столiття" (1976) на роль Альфредо Берлiнг'eрi - багатого помiщика, який, попри м'який характер та лiберальнi погляди, в роки Другоi свiтовоi вiйни стаe прибiчником фашистiв. Друга спiльна робота Скорсезе та Де Нiро - "Таксист" (1976) - вважаeться однieю з етапних стрiчок американського кiно 70-х. Образ Тревiса Бiкла, ветерана вiйни у В'eтнамi, який бачить весь бруд нiчного мiста i врештi-решт бере до рук зброю, був уособленням вибухового вуличного насильства. Готуючись до ролi, актор декiлька тижнiв iздив у таксi по Нью-Йорку. За свою бездоганну роботу вiн отримав другу номiнацiю на "Оскара", однак того року Кiноакадемiя вирiшила вiдзначити (посмертно) англiйця Пiтера Фiнча.

В екранiзацii "Останнього магнату" Скотта Фiтцджеральда, знятiй Елiа Казаном у 1976 р., Роберт виконав роль голлiвудського продюсера Монро Стара, прототипом якого був знаменитий Iрвiн Талберг. Вiн прочитав усе, що писали про Талберга, година блукав студieю, уявляючи, що e власником усього цього кiносвiту. Перед зйомками у мюзиклi "Нью-Йорк, Нью-Йорк" (1977) Скорсезе актор за три мiсяцi навчився непогано грати на саксофонi, чим дуже здивував свого вчителя - одного з ветеранiв бiг-бенду. I знову довiв, що може впоратися з роллю у будь-якому жанрi, потрапивши до числа претендентiв на "Золотий глобус".

Тема наслiдкiв в'eтнамськоi вiйни e однieю з провiдних у творчостi Де Нiро: актор дослiджував ii у раннiх картинах Де Пальми, потiм у "Таксистi", але найяскравiше розкрив у "Мисливцi на оленiв" (1978) Майкла Чiмiно. Вiн знову довго вивчав середовище, звiдки походив його герой - росiйський емiгрант, iздив у долину Огайо, де вiдбувалася дiя стрiчки. Де Нiро знову опинився серед "оскарiвських" номiнантiв, але доля була бiльш прихильною до Джона Войта, який зiграв в iншiй стрiчцi в'eтнамськоi тематики - "Повернення додому" Хела Ешбi.

У 1981 р. актор нарештi виборов другого "Оскара" за роль реальноi людини - чемпiона з боксу у середнiй вазi Джейка Ла Мотта - у "Скаженому бику" Скорсезе. "Коли я готувався до цього фiльму, мене цiкавило у боксерах усе, - згадуe Роберт. - Я помирав вiд бажання зiграти свого героя, наче дитина, яка хоче кимось стати, коли виросте". Персонаж Де Нiро знову був втiленням грубоi чоловiчоi сили та агресивностi. Актор кiлька мiсяцiв тренувався на рингу пiд керiвництвом самого Ла Мотта, який потiм казав, що його пiдопiчний мiг би увiйти до двадцятки найкращих свiтових майстрiв цього виду спорту. Для останнiх сцен картини головному виконавцю довелося потовстiти на 25 кг. "Це складова частина роботи", - спокiйно вiдповiдав вiн журналiстам на запитання про свiй "подвиг".

Однieю з найкращих робiт актора став образ eврейського гангстера Давида Ааронсона на прiзвисько "Локшина" у стрiчцi Серджо Леоне "Якось в Америцi" (1983). У другiй половинi 80-х дворазовий лауреат "Оскара" знiмався не дуже часто i переважно у маленьких ролях ("Бразилiя", "Серце Ангела"). У 1990 р. Де Нiро знову опинився у центрi уваги завдяки двом чудовим ролям. У кримiнальнiй драмi Скорсезе "Крутi хлопцi" вiн створив черговий образ гангстера, але цього разу не шляхетного "хрещеного батька", а бездушного ката. У фiльмi "Пробудження" Пеннi Маршалл Роберт показав вiдродження до життя хворого енцефалiтним паралiчем. Зйомки, що проходили у справжнiй клiнiцi, схвилювали актора: "Потрiбно сприймати життя як дар. Нехай у тебе e якiсь емоцiйнi проблеми - а тут у людини проблеми фiзичнi, вона не може поворухнути рукою... Не можу навiть описати це". За гру у "Пробудженнях" Де Нiро знову претендував на премiю Кiноакадемii, але поступився Джеремi Айронсу ("Поворот фортуни"). Вшосте (i поки що востаннe) легендарний лицедiй номiнувався на "Оскара" за роль жорстокого психопата Макса Кейдi у трилерi "Мис страху" (1991) Скорсезе, однак Кiноакадемii бiльше сподобався iнший манiяк - Ентонi Хопкiнс у "Мовчаннi ягнят".

Починаючи з 90-х Роберт Де Нiро працюe дуже активно (тiльки у 1991 р. на екрани вийшли чотири фiльми з його участю), однак новi роботи не можна порiвняти з його найкращими досягненнями 70-80-х рокiв. Критики довго скаржились, що вiн марнуe свiй талант у комерцiйних стрiчках, а зараз просто махнули на нього рукою. Здаeться, що актор, чий внесок у кiнематограф важко переоцiнити, вирiшив, що тепер буде просто розважати публiку.

Зоряний десант (Starship Troopers / Звездный десант). США, 1997. Режисер Пол Верховен. У ролях: Каспер Ван Дieен, Дiна Меeр, Денiз Рiчардс, Джейк Б'юзi, Нiл Патрiк Харрiс, Кленсi Браун, Майкл Айронсайд.

Iнтер, недiля 7 серпня, 20.15

Дiя вiдбуваeться у далекому майбутньому. Закiнчивши школу, Джоннi Рiко (Ван Дieн) вступаe до армii через нероздiлене кохання до своei однокласницi (Рiчардс). А оскiльки саме йде вiйна проти потворних велетенських жукiв з планети Клендату, у Джоннi буде не один шанс довести свою мужнiсть i проявити себе справжнiм героeм... Екранiзуючи сюжет, який вигадав у 1959 р. американський письменник-фантаст Роберт А. Хайнлайн, голандець Верховен вiдверто розважався: вiн створив найкращу в iсторii агiтку на вiйну, яка нiколи не виникала. Крiм того, вiн наповнив стрiчку багатьма кiноцитатами. Наприклад, сцени захисту форту нагадують картину 1964 р. "Зулу". Однак американським глядачам не припав до смаку сатиричний заряд стрiчки, i вони ii майже проiгнорували.

Будинок на Турецькiй (No Good Deed / Дом на Турецкой). США, 2002. Режисер Боб Рафелсон. У ролях: Сам'юел Л. Джексон, Мiла Йовович, Стеллан Скасгорд, Даг Хатчiсон, Джосс Екланд, Грейс Забрiскi.

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Полiцейський Джек Фраeр, котрий займаeться викраденнями автомобiлiв, на прохання своei сусiдки розшукуe ii дочку, що втекла з дому. Пiд час розслiдування вiн випадково стаe заручником банди, члени якоi планують пограбування банку. Насправдi ж усi вони e лише пiшаками у складнiй грi, яку веде Ерiн, коханка ватажка злочинцiв...

Рафелсон ("П'ять легких п'eс", "Друзi по нещастю") не вперше звертаeться до жанру "чорного фiльму": у 1981 р. вiн створив четверту екранiзацiю роману Джеймса М. Кейна "Листоноша завжди дзвонить двiчi" з Джеком Нiколсоном у головнiй ролi. Через 20 рокiв режисер зняв стрiчку "Будинок на Турецькiй" (iнша назва - "Небезпечна привабливiсть") за твором iншого класика детективу - Дешiела Хеммета. "Я великий фанат Хеммета, - стверджуe постановник. - Екранiзувати його повiстi складно, тому що короткий твiр навряд чи може послужити нарисом для фiльму. Однак у цiй повiстi мене зацiкавив незвичний пiдбiр персонажiв - смiшних, безнадiйних, претензiйних та небезпечних". Разом зi сценаристами Рафелсон суттeво переробив сюжет, залишивши незмiнними тiльки зав'язку (детектив несподiвано стаe заручником) та характери героiв.

Що стосуeться головних виконавцiв, то кожен з них, не вiдкриваючи нових горизонтiв у власнiй кiнокар'eрi, вправно веде свою роль. Для Джексона ("Шафт", "Невразливий") найскладнiшим було iмiтувати гру на вiолончелi (його герой готуeться до виступу на аматорському музичному конкурсi). Талановитий афро-американський актор, котрий щороку знiмаeться у двох-трьох картинах, був радий пiсля "Глибокого синього моря" знову попрацювати зi Скасгордом ("Розумник Вiлл Хантiнг"). Йовович, знана за ролями "посланниць" та фантастичних iстот ("П'ятий елемент", "Жанна д'Арк"), чи не вперше зiграла сучасну фатальну жiнку i виглядаe у цьому амплуа напрочуд органiчно.

На потрiбний настрiй налаштовуe вже початок фiльму, стилiзований пiд нiме кiно початку минулого столiття. "Чоловiк", "його робота", "його ритуали"... Пiд час перегляду неодноразово виникаe питання: чи багато втратив би фiльм, якби вiн весь був зроблений у подiбному стилi? Мабуть, таки втратив би, бо далi режисер переходить до тем, де дiалоги необхiднi. Хоча божевiльнi (i демонстративно брехливi) монологи головноi героiнi про ii минуле краще сприймалися б, якби iх подали як нiме лепетання з коротким титром. I якщо головний герой когось i нагадуe, то Бастера Кiтона. Те саме незворушне обличчя, на якому майже нiколи не з'являeться посмiшка, та сама готовнiсть без емоцiй прийняти все те, що для нього пiдготував жорстокий свiт. I та сама здатнiсть гiдно вiдповiсти на будь-який виклик, тiльки ii треба вмiти роздивитись.

Кохання-приниження, диктатура-революцiя - автори "Порочного незайманого" бавляться з цими поняттями, ведучи iх паралельними шляхами. Всi знають, що найкраще революцiонуeться в компанii вiрних прибiчникiв за кухлем пива в кав'ярнi. У фiльмi це прирiвнюeться до того, що головний герой робить в оточеннi своiх улюблених фотографiй, тiльки вiн отримуe задоволення на самотi, а "революцiонери", втiкачi з Iспанii - разом i на виду у всiх.

З диктатурою ще цiкавiше. "Ти не розумieш, наскiльки важко бути диктатором", - стомлено кидаe фразу карикатурна фатальна жiнка, яка намагаeться якомога сильнiше принизити eдиного, хто пiклуeться про неi, i навiть примушуe його прилюдно цiлувати iй ноги. Насправдi ж, хто з цих двох у данiй ситуацii диктатор - це велике питання. Вона може скiльки завгодно знущатися, коли вони вдвох, виганяти нещасного офiцiанта з його квартири i таке iнше, але на його боцi - суспiльна думка, яку тут втiлюють його сусiди та добрий хазяiн. На його боцi - жалiсть оточуючих: ще б пак, вiн рятуe падшу жiнку. Нiкуди ця чи то росiйська графиня, чи то iспанська революцiонерка не втече - iй, напiвбожевiльнiй, теж потрiбнi грошi для ii забаганок. Виникаe ситуацiя, коли одне одного принижуe у рiвнiй степенi, бо те, як намагаeться реалiзувати своi почуття головний герой, в межi здорового людського кохання теж не вкладаeться. Вiн може скiльки завгодно повзати навколiшках перед об'eктом бажання, але хоче раз i назавжди прив'язати його до себе - про довiру чи повагу тут навiть не йдеться. Цим вiн нагадуe, наприклад, "Колекцiонера" з однойменноi стрiчки Вiльяма Вайлера.

Наступаe момент, коли цей взаeмний садизм починаe трохи набридати, але все рятуe ще одна нiма стилiзацiя - "Офiцiант вбиваe Франко". Стилiзацiя блискуча: наiвна магiя, яку мав кiнематограф у першi два десятирiччя свого iснування, немовби повертаeться, знову запалюючи екран пристрастями, якi чомусь не здаються наiвними, ляльковими, картонними. Бо це фiнал iсторii, можливий тiльки в хворiй уявi приниженого офiцiанта: вiн вбиваe диктатора, стаe героeм, i кохана-мучителька цiлуe йому ноги. Оце те, про що вiн мрie. Що може породити приниження? Правильно, тiльки диктатуру.

Мiст короля Людовика Святого (The Bridge of San Luis Rey / Мост короля Людовика Святого). Iсторична драма. США, 2004. Режисер Мерi Макгукieн. У ролях: Роберт Де Нiро, Гебрieл Бiрн, Харвi Кейтел, Кетi Бейтс, Пiлар Лопес де Аяла, Джеральдiн Чаплiн, Ф. Мюррей Абрахам, Емiлi Декенн, Самуель Ле Бiан.

Опiвднi у п'ятницю 20 липня 1714 р. зруйнувався найкрасивiший мiст в Перу. Разом з собою вiн унiс в провалля п'ятьох мандрiвникiв. Була iхня смерть випадковiстю чи долею? Свiдок трагедii, ченець-францисканець брат Юнiпер (Бiрн) починаe розслiдувати подii, що призвели до кривавоi драми.

Стрiчку знято за книгою Торнтона Вайлдера, написаною у 1927 р. i екранiзованою у 1929 i 1940 рр. Сценарну адаптацiю виконала режисер фiльму британка Макгукieн. Зйомки, якi коштували 24 млн. доларiв, проходили у квiтнi-червнi 2003 р. в Малазi i Толедо. В Iспанii картина вийшла на екрани 22 грудня 2004 р., у Францii - 25 травня 2005 р., у США - 24 червня 2005 р.

Блакитний грiм (Blue Thunder / Голубой гром). США, 1983. Режисер Джон Бедем. У ролях: Рой Шейдер, Малколм Макдавелл, Кендi Кларк, Воррен Оутс, Денieл Стерн.

Iнтер, п'ятниця 5 серпня, 22.55

Головний герой - полiцейський Мерфi (Шейдер), ветеран вiйни у В'eтнамi. За станом здоров'я йому забороняють лiтати на "Блакитному громi" - гелiкоптерi, обладнаному за останнiм словом технiки. Однак Мерфi, дiзнавшись про змову, викрадаe гелiкоптер i вступаe в двобiй з шаленцем Кокреном (Макдавелл), який маe ще бiльш амбiцiйнi плани щодо "Блакитного грому"... Фiльм спричинив появу телесерiалу на ту саму тему. Непоганий бойовик, знятий мiцним професiоналом 80-х Бедемом, який варто дивитись заради чудових повiтряних зйомок i двобоiв на гелiкоптерах, знятих доволi скромно i реалiстично (тодi Голлiвуд ще не мiг дозволити собi такоi кiлькостi спецефектiв, як нинi).

Краiна мерцiв (Land of the Dead / Страна мертвецов). Фiльм жахiв. США, 2005. Режисер Джордж Ромеро. У ролях: Деннiс Хоппер, Азiя Ардженто, Джон Легуiзамо, Саймон Бейкер, Роберт Джоу, Юджин Кларк, Дженнiфер Бекстон.

Зомбi практично захопили свiт. Залишки людства сховались за високими стiнами мiста, однак i в цьому маленькому свiтi немаe eдностi: група людей вирiшила захопити владу i забезпечити таким чином своe виживання.

Це четвертий фiльм з кiносерiалу про зомбi легендарного Джорджа Ромеро ("Нiч живих мерцiв", "Свiтанок мерцiв", "День мерцiв"). Цього разу Ромеро сам писав сценарiй. Було вiдкинуто три варiанти назви картини, одна з яких нагадувала фiльм з Хемфрi Богартом 1947 р. Бюджет склав 15 млн. доларiв. Зйомки, якi почались у жовтнi 2004 р., проходили у Торонто, Пiттсбургу та iнших мiстах штату Пенсiльванiя. "Йому 68 рокiв, а вiн все ще будуe кар'eру i знаходиться на вершинi винайденого ним жанру, - каже про Ромеро Джон Легуiзамо. - Я граю винищувача зомбi. Це свiт пiсля апокалiпсису, але полiтика вижила. Акцент, звичайно ж, робиться на дii, але i про комедiйний елемент не забули. Живi мерцi захопили увесь свiт, полiтикани керують, робочий клас працюe. I тут закiнчуються запаси, потрiбно знайти новi, i в гру вступаю я разом з Саймоном Бейкером". Актор вважаe, що причини новоi хвилi популярностi картин про зомбi - вiйна в Iраку та мегакорпорацii. Ромеро настiльки сподобався пародiйний жах "Шон i мерцi" (2004), що вiн запропонував його постановнику Едгару Райту та виконавцю головноi ролi Саймону Пеггу камео двох зомбi. Камео чоловiка з мечем дiсталось Тому Савiнi - вiдомому гримеру та режисеру римейку "Ночi живих мерцiв" Ромеро. Невелику роль зомбi отримала навiть Сюзан Вложина, репортер "USA Today", яка прибула на зйомки, щоб взяти iнтерв'ю у режисера, - спочатку iй довелось провести годину сорок п'ять хвилин в компанii гримера.

Сеньйор Робiнзон (Il Signor Robinson, mostruosa storia d'amore ed'avventure / Сеньор Робинзон). Iталiя, 1976. Режисер Серджо Корбуччi. У ролях: Паоло Вiлладжо, Зуедi Арая.

СТБ, четвер 4 серпня, 19.45

Сучасний iталieць потрапляe на безлюдний острiв i намагаeться вижити у нових умовах, без благ цивiлiзацii, радiо i телебачення. У нього навiть з'являeться своя П'ятниця - мiсцева красуня-дикунка... Головну роль у стрiчцi виконав вiдомий iталiйський комiк Вiлладжо (вiн же Фантоцци), тому свого часу фiльм був досить популярним, в тому числi i в радянському прокатi. Зараз видно, що час був до нього нещадним, чого не можна сказати про справжнi класичнi зразки iталiйськоi комедii, такi, як, скажiмо, стрiчки з Тото.

Схоже, час вiдкривати новий спецiальний пiджанр: "французький трилер з Жаном Рено за сценарieм Жана-Крiстофа Гранже". "Iмперiя вовкiв" дуже нагадуe кальку з двох "Багрових рiк": старий флiк (обов'язково Рено), молодий флiк, похмура атмосфера, жахлива таeмниця, кривавi манiяки, розтерзанi трупи. Хоча e i деякi вiдмiнностi.

Другорядну сюжетну лiнiю в "Iмперii" пiднято на один рiвень з головною, або навiть вище. Це було непогане рiшення: розслiдування двома полiцейськими дiяльностi серiйного вбивцi навряд чи зараз когось дуже захопить, а от iсторiя жiнки, яка раптово починаe розумiти, що свiт навколо неi e зовсiм не тим, чим здаeться, дiйсно може зацiкавити, принаймнi в першi пiвгодини (хоча i в нiй, як виявляeться, немаe нiчого по-справжньому оригiнального). Крiм двох, на перший погляд незв'язаних сюжетних лiнiй режисер намагаeться поeднувати ще й двi жанровi стихii: вищезгаданий "трилер з Рено" i бойовик з традицiйними бiйками, вибухами i стрiляниною. Але й це ще не все: Гранже i Наон намагаються поeднати в одному сюжетi двi iнтриги, якi погано одна з одною контактують. В результатi отримуeмо безперервну дiю на екранi, абсолютно вiдiрвану вiд реальностi i позбавлену найменших ознак правдоподiбностi. Шкода, адже жодна з двох iнтриг не e настiльки вiдверто анекдотичною, як в "Багрових рiках-2" (вiдразу згадуються безсмертнi слова Рено: "Апокалiпсис вiдмiняeться, ми в усьому розберемось"). Просто слiд було обмежитись однieю з них.

Поганi справи з мотивацieю персонажiв. У молодого полiцейського Поля вона проста, як дверi, i настiльки штампована, що при всьому своeму пафосi викликаe лише смiх. Краще було вже не називати жодноi причини для роботи в полiцii, нiж таку. Знову ж таки, шкода, бо Куiврен - актор непоганий. У досвiдченого героя Рено мотивацiя, навпаки, надто заплутана. Мандруючи вiд одного "несподiваного" повороту сюжету до iншого, Шиффер щоразу показуe нове обличчя, яке суперечить попередньому, це досить швидко набридаe, i iнтерес до персонажа як до людини зникаe. I, скажiть чесно, невже хтось насправдi думав, що Рено граe поганого флiка?

У випадку з головною героiнею неможливо робити аналiз, не розкриваючи спойлери. Досить сказати, що бiографiя у неi вийшла настiльки iрреальна, а мотивацiя туманна, що знайти актрису, яка могла як слiд зiграти ii, важко. Однак в першiй половинi фiльму виконавиця виглядаe досить переконливо, а це вже непогано.

Пiдбиваeмо пiдсумки: маeмо "Багровi рiки-3" (напевно, вiдеопiрати вже встигли обiзвати цю стрiчку саме так) з деякими елементами "Поцiлунку дракона". В усiх сил вiдбиваючись вiд Голлiвуду нацiональним продуктом, французи, здаeться, не помiчають, що наступають на тi самi граблi, що й американцi. Якщо першi "Багровi рiки" мали сенсацiйний успiх в прокатi, то "Iмперiя вовкiв" зазнала повного провалу. Але це в жодному випадку не значить, що ми бiльше не побачимо французьких трилерiв з Рено за сценарieм Гранже.

Правила виноробiв (The Cider House Rules / Правила виноделов). США, 1999. Режисер Лассе Хальстрьом. У ролях: Тобi Магуайр, Майкл Кейн, Шарлiз Терон, Делрой Лiндо, Пол Радд, Джейн Александер, Кетi Бейкер, Кейт Неллiган.

ТЕТ, середа 3 серпня, 21.00

Дiя стрiчки вiдбуваeться у 1943 роцi. Гомер Веллс (Магуайр) вирiс у сирiтському притулку у штатi Мейн i завдяки урокам досвiдченого Вiлбера Ларча (Кейн) став вправним лiкарем. Одного дня хлопець вирiшив бiльше дiзнатися про навколишнiй свiт та разом iз випадковими знайомими вирушив у подорож, розраховуючи знайти своe мiсце у життi... Екранiзацiя роману Джона Iрвiнга стала помiтною подieю, користувалась успiхом у глядачiв (касовi збори перевищили 50 млн. доларiв у прокатi США) i претендувала на премiю Кiноакадемii у семи категорiях. Критики високо оцiнили режисуру шведа Хальстрьома, сценарiй Iрвiнга (вiдмiчений "Оскаром" як краща адаптацiя лiтературного твору) та акторське виконання. Особливо добрi вiдгуки отримала чудова робота Кейна, цiлком заслужено визнана Кiноакадемieю кращою роллю другого плану. Готуючись зiграти лiкаря  Ларча, уродженець Лондону навiть навчився говорити з американським акцентом. Наприкiнцi 90-х у 67-рiчного актора почався новий творчий злет. У 1997 р. критики вiдзначили гру Кейна у картинi "Кров i вино", у 1999-му вiн став лауреатом "Золотого глобусу" за комедiйну роль у фiльмi "Голосок", а у 2000-му поповнив колекцiю нагород другим "Оскаром". Невдовзi пiсля свого трiумфу син торгiвця рибою та прибиральницi був ще й посвячений англiйською королевою у лицарський сан.

Iмперiя вовкiв (L'Empire des loups / Империя волков). Трилер. Францiя, 2005. Режисер Крiс Наон. У ролях: Жан Рено, Жослiн Куiврен, Арлi Ховер, Лаура Моранте, Фiлiп Дю Жанеран, Арно Дюлерi, Вiнсент Грасс, Жан-Мiшель Тiнiвеллi.

Молодий полiцейський Поль розслiдуe низку жахливих вбивств в турецькому кварталi Парижу. Намагаючись зрозумiти, хто i навiщо мучить i вбиваe дуже подiбних одна до одноi жiнок, вiн змушений звернутись по допомогу до старого полiцейського з поганою репутацieю. Разом вони переслiдують невловимого вбивцю, не пiдозрюючи, що iх самих переслiдуe загадкове угрупування "Сiрi вовки".

Стрiчку знято за романом i сценарieм Жана-Крiстофа Гранже, автора "Багрових рiк". Цього разу вiн змiшав два сюжети, що базуються на його репортажах тих рокiв, коли вiн був журналiстом: перший з них пов'язаний з новими технологiями, за допомогою яких можна манiпулювати людським мозком, другий розповiдав про турецьке злочинне угрупування "Сiрi вовки". Книгу було написано у 2001-2002 рр.; Гранже запевняe, що 80% фiльму вiдповiдають першоджерелу. Бюджет склав 24 млн. eвро. Режисером виступив Наон, вiдомий клiпмейкер, який дебютував у кiно чотири року тому бойовиком "Поцiлунок дракона". Пiсля дебюту його (за його словами) засипали пропозицiями французькi i американськi студii, проте вiн вибрав проект, який вiдповiдав його амбiцiями, проковтнувши книгу Гранже за два днi.

Шукаючи актора на роль Поля, режисер переглянув проби 250 претендентiв i зупинив свiй вибiр на Жослiнi Куiвренi, як на акторi, чия харизма могла протистояти Рено. На головну жiночу роль виконавицю довго шукали i у Францii, i за кордоном: Наону була потрiбна або iноземка, або дiвчина з чужорiдним корiнням. Нею стала Арлi Ховер. Жану Рено для ролi Шиффера довелось носити перуку, вчити з репетитором турецькi фрази. Одним з головних персонажiв своei картини режисер вважаe дощ, котрий ллe протягом всього фiльму.

Зйомки проходили в Туреччинi у Каппадокii, яка вважаeться iсторичним мiсцем мешкання "Сiрих вовкiв". Довелось переписувати цiлi шматки сценарiю, щоб швидше отримати дозвiл на зйомки у потрiбних мiсцях. Через спеку роботу доводилось починати о четвертiй ранку.

Чистильник (Sweepers / Чистильщик). США, 1998. Режисер Дарбi Блек. У ролях: Дольф Лундгрен, Брюс Пейн, Клер Стенсфiлд, Ян Робертс.

Новий канал, вiвторок 2 серпня, 21.30

11-рiчний син сапера Крiстiана Ерiксона (Лундгрен) загинув, пiдiрвавшись на надсекретнiй мiнi, i безутiшний батько нинi спиваeться. Коли у США пiд час терактiв починають використовувати такi самi мiни, спецслужби вирiшують залучити Ерiксона. Герой розкриваe змову негiдникiв, якi налагодили виробництво мiн i iх постачання США... Можна було б не витрачати час на цей серiйний витвiр класу "Б", якби не можливiсть один раз висловитись на певну тему. Причину, чому саме Лундгрен, згiдно з результатами деяких опитувань, був у 90-х мало не найпопулярнiшим актором у СНД, пояснити важко, але ii, швидше за все, слiд шукати у невмирущiй любовi слов'янських народiв до "Роккi-4", хiта вiдеосалонiв 80-х, i хрестоматiйного, без жартiв, образу дубового Iвана, створеного м'язистим шведом. Не слiд забувати i другу з двох хоч трохи гiдних уваги робiт велетня - садиста-солдафона з ще одного улюбленця нашоi публiки, "Унiверсального солдата". I що нам до того, що у США мейнстрiм забув про Лундгрена рокiв десять тому - украiнськi канали продовжуватимуть ставити в прайм-тайм бойовички-близнюки з бiлявим шведом у головнiй ролi, мабуть, ще рокiв двадцять.

Ключовi сюжетнi ходи другоi половини фiльму зазвичай переказувати не прийнято, щоб не псувати враження глядачам. Однак "Стелс" - такий випадок, коли втрачати просто нема чого.

Картина починаeться як типовий полiткоректний бойовик. Трiйця головних персонажiв - дiвчина, негр i... бiлий i навiть чоловiк (чому б i нi - на те вона й полiткоректнiсть). Найжвавiший з цiei команди - цьогорiчний лауреат "Оскара" Джеймi Фокс - зникаe з поля зору надто швидко, щоб хоч якось врятувати становище. Джош Лукас вмie i самовпевнено посмiхатись, i швидко бiгати зi зброeю в руках, але i перше, i друге вiн вже демонстрував - вiдповiдно у "Стильнiй штучцi" i "Халку". Джессiка Бiл... гарна дiвчина, але те, що вона маe щось спiльне з поняттям "актриса", iй не вдалося довести нi в третьому "Блейдi", нi тут. Ну то й нiчого, не психологiчну ж драму дивимось - свiжi обличчя, молодi енергiйнi актори, якi знають, що у них все попереду, дивитись можна, все гаразд. Негаразди виникають, як тiльки починаe розвиватись сюжет.

З усiх рiзновидiв видовищностi Роб Коен вiддаe перевагу швидкостi. Принаймнi в останнi роки - досить переглянути "Форсаж" чи "Три iкси". В "Стелс" головним атракцiоном e швидкiснi польоти, причому знято все так, що думати про щось пiд час сеансу просто забороняeться - пропустиш черговий вiраж i не зрозумieш, чому той перемiг, а iнший програв. Але i це не велика проблема - такий собi тренiнг на уважнiсть. Врештi-решт, хто каже, що сучасний прогресивний глядач повинен мати гiршу реакцiю, нiж пiлот за кермом "стелс"? Головною проблемою фiльму e образ ворога.

Щось подiбне було у "Форсажi" того ж Коена: у нього був персонаж позитивний i персонаж колоритний "негативний", який теж виявлявся непоганим хлопцем. Тому в останню мить у сюжет довелось вводити якихось якудз: вони були потрiбнi стрiчцi, як рибцi парасолька, однак необхiдно було подати хоча б когось, кого можна було б зненавидiти i вбити у фiналi. В "Стелс" ще гiрше. Спочатку маeмо типовий франкенштейнiвський мотив про штучний iнтелект, що збунтувався. Керований ним надсучасний лiтак спiшить у "гарячi точки" приборкувати терористiв, навiть коли у цьому немаe потреби або це пов'язане з жертвами серед мирного населення. Взагалi, легкiсть, з якою американськi пiлоти-супермени у Коена запросто летять бомбити населенi пункти у будь-якiй точцi земного шару, навiть не перевiривши iнформацiю, - це щось. Навiть без штучного iнтелекту це найстрашнiша антиутопiя за останнi роки. Потiм цей розумний лiтак, якого всi називають просто Еддi, спричиняe загибель одного з друзiв-льотчикiв. I через хвилин двадцять екранного часу вiн стаe "напарником" бойового товариша загиблого. Тому що на екранi з'являeться справжнiй жахливий ворог - Пiвнiчна Корея.

Почувши це, перш за все чекаeш появи лялькового Кiм Чен Iра з гоблiнiвського шедевру-агiтки "Загiн Америка". Замiсть нього починають бiгати якiсь солдатики зi снайперською зброeю, але сутнiсть це не змiнюe. Бо ми ясно бачимо, що Пiвнiчна Корея - це такий ворог, перед лицем якого американський патрiот готовий об'eднатись зi схибленою залiзякою, яка щойно вбила його товариша. I заради перемоги над таким ворогом ця залiзяка може навiть пожертвувати собою - це ж американська залiзяка, чому б й нi! I те, що божевiльний механiзм влаштував ядерний вибух (в Таджикiстанi!), теж подаeться, як невелике горе - ну, посумували трохи, але ж терористи знищенi, а мета виправдовуe засоби! Легкiсть, з якою в "Стелс" кладуть "чужих", викликаe недоречну ностальгiю - нiби з часiв "Рембо-2" в американському кiно нiчого не змiнилось. Просто "залiзну завiсу" пересунули трохи в iнший бiк, поближче до Сходу.

Контакт (Contact / Контакт). США, 1997. Режисер Роберт Земекiс. У ролях: Джодi Фостер, Метью Макконахi, Джеймс Вудс, Джон Херт.

1+1, вiвторок 2 серпня, 00.05

Радiоастроном Еллi Ерроуей (Фостер) приймаe послання з космосу, яке при розшифровцi виявляeться кресленнями чогось на кшталт мiжзоряного корабля. Мiжнародна комiсiя починаe вiдбiр eдиного претендента на полiт, i Еллi опиняeться в числi претендентiв... Непоганий науково-фантастичний трилер, який e екранiзацieю роману Карла Сагана. Чудова гра Фостер частково компенсуe очевиднi недолiки, такi, як сам полiт (калька з "Космiчноi одiссеi" Кубрика) та остання, зайва частина фiльму з самими розмовами. У прокатi США картина зiбрала понад 100 млн. доларiв.