Серпень 2005 – Сторінка 5

Зоряний десант

Зоряний десант (Starship Troopers / Звездный десант). США, 1997. Режисер Пол Верховен. У ролях: Каспер Ван Дieен, Дiна Меeр, Денiз Рiчардс, Джейк Б’юзi, Нiл Патрiк Харрiс, Кленсi Браун, Майкл Айронсайд.

Iнтер, недiля 7 серпня, 20.15

Дiя вiдбуваeться у далекому майбутньому. Закiнчивши школу, Джоннi Рiко (Ван Дieн) вступаe до армii через нероздiлене кохання до своei однокласницi (Рiчардс). А оскiльки саме йде вiйна проти потворних велетенських жукiв з планети Клендату, у Джоннi буде не один шанс довести свою мужнiсть i проявити себе справжнiм героeм… Екранiзуючи сюжет, який вигадав у 1959 р. американський письменник-фантаст Роберт А. Хайнлайн, голандець Верховен вiдверто розважався: вiн створив найкращу в iсторii агiтку на вiйну, яка нiколи не виникала. Крiм того, вiн наповнив стрiчку багатьма кiноцитатами. Наприклад, сцени захисту форту нагадують картину 1964 р. “Зулу”. Однак американським глядачам не припав до смаку сатиричний заряд стрiчки, i вони ii майже проiгнорували.

Iнтер, недiля 7 серпня, 20.15

Будинок на Турецькiй

Будинок на Турецькiй (No Good Deed / Дом на Турецкой). США, 2002. Режисер Боб Рафелсон. У ролях: Сам’юел Л. Джексон, Мiла Йовович, Стеллан Скасгорд, Даг Хатчiсон, Джосс Екланд, Грейс Забрiскi.

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Полiцейський Джек Фраeр, котрий займаeться викраденнями автомобiлiв, на прохання своei сусiдки розшукуe ii дочку, що втекла з дому. Пiд час розслiдування вiн випадково стаe заручником банди, члени якоi планують пограбування банку. Насправдi ж усi вони e лише пiшаками у складнiй грi, яку веде Ерiн, коханка ватажка злочинцiв…

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Рафелсон (“П’ять легких п’eс”, “Друзi по нещастю”) не вперше звертаeться до жанру “чорного фiльму”: у 1981 р. вiн створив четверту екранiзацiю роману Джеймса М. Кейна “Листоноша завжди дзвонить двiчi” з Джеком Нiколсоном у головнiй ролi. Через 20 рокiв режисер зняв стрiчку “Будинок на Турецькiй” (iнша назва – “Небезпечна привабливiсть”) за твором iншого класика детективу – Дешiела Хеммета. “Я великий фанат Хеммета, – стверджуe постановник. – Екранiзувати його повiстi складно, тому що короткий твiр навряд чи може послужити нарисом для фiльму. Однак у цiй повiстi мене зацiкавив незвичний пiдбiр персонажiв – смiшних, безнадiйних, претензiйних та небезпечних”. Разом зi сценаристами Рафелсон суттeво переробив сюжет, залишивши незмiнними тiльки зав’язку (детектив несподiвано стаe заручником) та характери героiв.

Що стосуeться головних виконавцiв, то кожен з них, не вiдкриваючи нових горизонтiв у власнiй кiнокар’eрi, вправно веде свою роль. Для Джексона (“Шафт”, “Невразливий”) найскладнiшим було iмiтувати гру на вiолончелi (його герой готуeться до виступу на аматорському музичному конкурсi). Талановитий афро-американський актор, котрий щороку знiмаeться у двох-трьох картинах, був радий пiсля “Глибокого синього моря” знову попрацювати зi Скасгордом (“Розумник Вiлл Хантiнг”). Йовович, знана за ролями “посланниць” та фантастичних iстот (“П’ятий елемент”, “Жанна д’Арк”), чи не вперше зiграла сучасну фатальну жiнку i виглядаe у цьому амплуа напрочуд органiчно.

Порочний незайманий

На потрiбний настрiй налаштовуe вже початок фiльму, стилiзований пiд нiме кiно початку минулого столiття. “Чоловiк”, “його робота”, “його ритуали”… Пiд час перегляду неодноразово виникаe питання: чи багато втратив би фiльм, якби вiн весь був зроблений у подiбному стилi? Мабуть, таки втратив би, бо далi режисер переходить до тем, де дiалоги необхiднi. Хоча божевiльнi (i демонстративно брехливi) монологи головноi героiнi про ii минуле краще сприймалися б, якби iх подали як нiме лепетання з коротким титром. I якщо головний герой когось i нагадуe, то Бастера Кiтона. Те саме незворушне обличчя, на якому майже нiколи не з’являeться посмiшка, та сама готовнiсть без емоцiй прийняти все те, що для нього пiдготував жорстокий свiт. I та сама здатнiсть гiдно вiдповiсти на будь-який виклик, тiльки ii треба вмiти роздивитись.

Кохання-приниження, диктатура-революцiя – автори “Порочного незайманого” бавляться з цими поняттями, ведучи iх паралельними шляхами. Всi знають, що найкраще революцiонуeться в компанii вiрних прибiчникiв за кухлем пива в кав’ярнi. У фiльмi це прирiвнюeться до того, що головний герой робить в оточеннi своiх улюблених фотографiй, тiльки вiн отримуe задоволення на самотi, а “революцiонери”, втiкачi з Iспанii – разом i на виду у всiх.

З диктатурою ще цiкавiше. “Ти не розумieш, наскiльки важко бути диктатором”, – стомлено кидаe фразу карикатурна фатальна жiнка, яка намагаeться якомога сильнiше принизити eдиного, хто пiклуeться про неi, i навiть примушуe його прилюдно цiлувати iй ноги. Насправдi ж, хто з цих двох у данiй ситуацii диктатор – це велике питання. Вона може скiльки завгодно знущатися, коли вони вдвох, виганяти нещасного офiцiанта з його квартири i таке iнше, але на його боцi – суспiльна думка, яку тут втiлюють його сусiди та добрий хазяiн. На його боцi – жалiсть оточуючих: ще б пак, вiн рятуe падшу жiнку. Нiкуди ця чи то росiйська графиня, чи то iспанська революцiонерка не втече – iй, напiвбожевiльнiй, теж потрiбнi грошi для ii забаганок. Виникаe ситуацiя, коли одне одного принижуe у рiвнiй степенi, бо те, як намагаeться реалiзувати своi почуття головний герой, в межi здорового людського кохання теж не вкладаeться. Вiн може скiльки завгодно повзати навколiшках перед об’eктом бажання, але хоче раз i назавжди прив’язати його до себе – про довiру чи повагу тут навiть не йдеться. Цим вiн нагадуe, наприклад, “Колекцiонера” з однойменноi стрiчки Вiльяма Вайлера.

Наступаe момент, коли цей взаeмний садизм починаe трохи набридати, але все рятуe ще одна нiма стилiзацiя – “Офiцiант вбиваe Франко”. Стилiзацiя блискуча: наiвна магiя, яку мав кiнематограф у першi два десятирiччя свого iснування, немовби повертаeться, знову запалюючи екран пристрастями, якi чомусь не здаються наiвними, ляльковими, картонними. Бо це фiнал iсторii, можливий тiльки в хворiй уявi приниженого офiцiанта: вiн вбиваe диктатора, стаe героeм, i кохана-мучителька цiлуe йому ноги. Оце те, про що вiн мрie. Що може породити приниження? Правильно, тiльки диктатуру.

Мiст короля Людовика Святого

Мiст короля Людовика Святого (The Bridge of San Luis Rey / Мост короля Людовика Святого). Iсторична драма. США, 2004. Режисер Мерi Макгукieн. У ролях: Роберт Де Нiро, Гебрieл Бiрн, Харвi Кейтел, Кетi Бейтс, Пiлар Лопес де Аяла, Джеральдiн Чаплiн, Ф. Мюррей Абрахам, Емiлi Декенн, Самуель Ле Бiан.

Опiвднi у п’ятницю 20 липня 1714 р. зруйнувався найкрасивiший мiст в Перу. Разом з собою вiн унiс в провалля п’ятьох мандрiвникiв. Була iхня смерть випадковiстю чи долею? Свiдок трагедii, ченець-францисканець брат Юнiпер (Бiрн) починаe розслiдувати подii, що призвели до кривавоi драми.

Стрiчку знято за книгою Торнтона Вайлдера, вперше екранiзованою у 1929 р. Сценарну адаптацiю виконала режисер фiльму Макгукieн. Зйомки, якi коштували 24 млн. доларiв, проходили у квiтнi-червнi 2003 р. в Малазi i Толедо. В Iспанii картина вийшла на екрани 22 грудня 2004 р., у Францii – 25 травня 2005 р., у США – 24 червня 2005 р.

Стрiчку знято за книгою Торнтона Вайлдера, написаною у 1927 р. i екранiзованою у 1929 i 1940 рр. Сценарну адаптацiю виконала режисер фiльму британка Макгукieн. Зйомки, якi коштували 24 млн. доларiв, проходили у квiтнi-червнi 2003 р. в Малазi i Толедо. В Iспанii картина вийшла на екрани 22 грудня 2004 р., у Францii – 25 травня 2005 р., у США – 24 червня 2005 р.

Блакитний грiм

Блакитний грiм (Blue Thunder / Голубой гром). США, 1983. Режисер Джон Бедем. У ролях: Рой Шейдер, Малколм Макдавелл, Кендi Кларк, Воррен Оутс, Денieл Стерн.

Iнтер, п’ятниця 5 серпня, 22.55

Головний герой – полiцейський Мерфi (Шейдер), ветеран вiйни у В’eтнамi. За станом здоров’я йому забороняють лiтати на “Блакитному громi” – гелiкоптерi, обладнаному за останнiм словом технiки. Однак Мерфi, дiзнавшись про змову, викрадаe гелiкоптер i вступаe в двобiй з шаленцем Кокреном (Макдавелл), який маe ще бiльш амбiцiйнi плани щодо “Блакитного грому”… Фiльм спричинив появу телесерiалу на ту саму тему. Непоганий бойовик, знятий мiцним професiоналом 80-х Бедемом, який варто дивитись заради чудових повiтряних зйомок i двобоiв на гелiкоптерах, знятих доволi скромно i реалiстично (тодi Голлiвуд ще не мiг дозволити собi такоi кiлькостi спецефектiв, як нинi).

Iнтер, п’ятниця 5 серпня, 22.55

Краiна мерцiв

Краiна мерцiв (Land of the Dead / Страна мертвецов). Фiльм жахiв. США, 2005. Режисер Джордж Ромеро. У ролях: Деннiс Хоппер, Азiя Ардженто, Джон Легуiзамо, Саймон Бейкер, Роберт Джоу, Юджин Кларк, Дженнiфер Бекстон.

Зомбi практично захопили свiт. Залишки людства сховались за високими стiнами мiста, однак i в цьому маленькому свiтi немаe eдностi: група людей вирiшила захопити владу i забезпечити таким чином своe виживання.

Це четвертий фiльм з кiносерiалу про зомбi легендарного Джорджа Ромеро (“Нiч живих мерцiв”, “Свiтанок мерцiв”, “День мерцiв”). Цього разу Ромеро сам писав сценарiй. Було вiдкинуто три варiанти назви картини, одна з яких нагадувала фiльм з Хемфрi Богартом 1947 р. Бюджет склав 15 млн. доларiв. Зйомки, якi почались у жовтнi 2004 р., проходили у Торонто, Пiттсбургу та iнших мiстах штату Пенсiльванiя. “Йому 68 рокiв, а вiн все ще будуe кар’eру i знаходиться на вершинi винайденого ним жанру, – каже про Ромеро Джон Легуiзамо. – Я граю винищувача зомбi. Це свiт пiсля апокалiпсису, але полiтика вижила. Акцент, звичайно ж, робиться на дii, але i про комедiйний елемент не забули. Живi мерцi захопили увесь свiт, полiтикани керують, робочий клас працюe. I тут закiнчуються запаси, потрiбно знайти новi, i в гру вступаю я разом з Саймоном Бейкером”. Актор вважаe, що причини новоi хвилi популярностi картин про зомбi – вiйна в Iраку та мегакорпорацii. Ромеро настiльки сподобався пародiйний жах “Шон i мерцi” (2004), що вiн запропонував його постановнику Едгару Райту та виконавцю головноi ролi Саймону Пеггу камео двох зомбi. Камео чоловiка з мечем дiсталось Тому Савiнi – вiдомому гримеру та режисеру римейку “Ночi живих мерцiв” Ромеро. Невелику роль зомбi отримала навiть Сюзан Вложина, репортер “USA Today”, яка прибула на зйомки, щоб взяти iнтерв’ю у режисера, – спочатку iй довелось провести годину сорок п’ять хвилин в компанii гримера.

Сеньйор Робiнзон

Сеньйор Робiнзон (Il Signor Robinson, mostruosa storia d’amore ed’avventure / Сеньор Робинзон). Iталiя, 1976. Режисер Серджо Корбуччi. У ролях: Паоло Вiлладжо, Зуедi Арая.

СТБ, четвер 4 серпня, 19.45

Сучасний iталieць потрапляe на безлюдний острiв i намагаeться вижити у нових умовах, без благ цивiлiзацii, радiо i телебачення. У нього навiть з’являeться своя П’ятниця – мiсцева красуня-дикунка… Головну роль у стрiчцi виконав вiдомий iталiйський комiк Вiлладжо (вiн же Фантоцци), тому свого часу фiльм був досить популярним, в тому числi i в радянському прокатi. Зараз видно, що час був до нього нещадним, чого не можна сказати про справжнi класичнi зразки iталiйськоi комедii, такi, як, скажiмо, стрiчки з Тото.

СТБ, четвер 4 серпня, 19.45

Iмперiя вовкiв

Схоже, час вiдкривати новий спецiальний пiджанр: “французький трилер з Жаном Рено за сценарieм Жана-Крiстофа Гранже”. “Iмперiя вовкiв” дуже нагадуe кальку з двох “Багрових рiк”: старий флiк (обов’язково Рено), молодий флiк, похмура атмосфера, жахлива таeмниця, кривавi манiяки, розтерзанi трупи. Хоча e i деякi вiдмiнностi.

Другорядну сюжетну лiнiю в “Iмперii” пiднято на один рiвень з головною, або навiть вище. Це було непогане рiшення: розслiдування двома полiцейськими дiяльностi серiйного вбивцi навряд чи зараз когось дуже захопить, а от iсторiя жiнки, яка раптово починаe розумiти, що свiт навколо неi e зовсiм не тим, чим здаeться, дiйсно може зацiкавити, принаймнi в першi пiвгодини (хоча i в нiй, як виявляeться, немаe нiчого по-справжньому оригiнального). Крiм двох, на перший погляд незв’язаних сюжетних лiнiй режисер намагаeться поeднувати ще й двi жанровi стихii: вищезгаданий “трилер з Рено” i бойовик з традицiйними бiйками, вибухами i стрiляниною. Але й це ще не все: Гранже i Наон намагаються поeднати в одному сюжетi двi iнтриги, якi погано одна з одною контактують. В результатi отримуeмо безперервну дiю на екранi, абсолютно вiдiрвану вiд реальностi i позбавлену найменших ознак правдоподiбностi. Шкода, адже жодна з двох iнтриг не e настiльки вiдверто анекдотичною, як в “Багрових рiках-2” (вiдразу згадуються безсмертнi слова Рено: “Апокалiпсис вiдмiняeться, ми в усьому розберемось”). Просто слiд було обмежитись однieю з них.

Поганi справи з мотивацieю персонажiв. У молодого полiцейського Поля вона проста, як дверi, i настiльки штампована, що при всьому своeму пафосi викликаe лише смiх. Краще було вже не називати жодноi причини для роботи в полiцii, нiж таку. Знову ж таки, шкода, бо Куiврен – актор непоганий. У досвiдченого героя Рено мотивацiя, навпаки, надто заплутана. Мандруючи вiд одного “несподiваного” повороту сюжету до iншого, Шиффер щоразу показуe нове обличчя, яке суперечить попередньому, це досить швидко набридаe, i iнтерес до персонажа як до людини зникаe. I, скажiть чесно, невже хтось насправдi думав, що Рено граe поганого флiка?

У випадку з головною героiнею неможливо робити аналiз, не розкриваючи спойлери. Досить сказати, що бiографiя у неi вийшла настiльки iрреальна, а мотивацiя туманна, що знайти актрису, яка могла як слiд зiграти ii, важко. Однак в першiй половинi фiльму виконавиця виглядаe досить переконливо, а це вже непогано.

Пiдбиваeмо пiдсумки: маeмо “Багровi рiки-3” (напевно, вiдеопiрати вже встигли обiзвати цю стрiчку саме так) з деякими елементами “Поцiлунку дракона”. В усiх сил вiдбиваючись вiд Голлiвуду нацiональним продуктом, французи, здаeться, не помiчають, що наступають на тi самi граблi, що й американцi. Якщо першi “Багровi рiки” мали сенсацiйний успiх в прокатi, то “Iмперiя вовкiв” зазнала повного провалу. Але це в жодному випадку не значить, що ми бiльше не побачимо французьких трилерiв з Рено за сценарieм Гранже.

Правила виноробiв

Правила виноробiв (The Cider House Rules / Правила виноделов). США, 1999. Режисер Лассе Хальстрьом. У ролях: Тобi Магуайр, Майкл Кейн, Шарлiз Терон, Делрой Лiндо, Пол Радд, Джейн Александер, Кетi Бейкер, Кейт Неллiган.

ТЕТ, середа 3 серпня, 21.00

Дiя стрiчки вiдбуваeться у 1943 роцi. Гомер Веллс (Магуайр) вирiс у сирiтському притулку у штатi Мейн i завдяки урокам досвiдченого Вiлбера Ларча (Кейн) став вправним лiкарем. Одного дня хлопець вирiшив бiльше дiзнатися про навколишнiй свiт та разом iз випадковими знайомими вирушив у подорож, розраховуючи знайти своe мiсце у життi… Екранiзацiя роману Джона Iрвiнга стала помiтною подieю, користувалась успiхом у глядачiв (касовi збори перевищили 50 млн. доларiв у прокатi США) i претендувала на премiю Кiноакадемii у семи категорiях. Критики високо оцiнили режисуру шведа Хальстрьома, сценарiй Iрвiнга (вiдмiчений “Оскаром” як краща адаптацiя лiтературного твору) та акторське виконання. Особливо добрi вiдгуки отримала чудова робота Кейна, цiлком заслужено визнана Кiноакадемieю кращою роллю другого плану. Готуючись зiграти лiкаря Ларча, уродженець Лондону навiть навчився говорити з американським акцентом. Наприкiнцi 90-х у 67-рiчного актора почався новий творчий злет. У 1997 р. критики вiдзначили гру Кейна у картинi “Кров i вино”, у 1999-му вiн став лауреатом “Золотого глобусу” за комедiйну роль у фiльмi “Голосок”, а у 2000-му поповнив колекцiю нагород другим “Оскаром”. Невдовзi пiсля свого трiумфу син торгiвця рибою та прибиральницi був ще й посвячений англiйською королевою у лицарський сан.

ТЕТ, середа 3 серпня, 21.00

Iмперiя вовкiв

Iмперiя вовкiв (L’Empire des loups / Империя волков). Трилер. Францiя, 2005. Режисер Крiс Наон. У ролях: Жан Рено, Жослiн Куiврен, Арлi Ховер, Лаура Моранте, Фiлiп Дю Жанеран, Арно Дюлерi, Вiнсент Грасс, Жан-Мiшель Тiнiвеллi.

Молодий полiцейський Поль розслiдуe низку жахливих вбивств в турецькому кварталi Парижу. Намагаючись зрозумiти, хто i навiщо мучить i вбиваe дуже подiбних одна до одноi жiнок, вiн змушений звернутись по допомогу до старого полiцейського з поганою репутацieю. Разом вони переслiдують невловимого вбивцю, не пiдозрюючи, що iх самих переслiдуe загадкове угрупування “Сiрi вовки”.

Стрiчку знято за романом i сценарieм Жана-Крiстофа Гранже, автора “Багрових рiк”. Цього разу вiн змiшав два сюжети, що базуються на його репортажах тих рокiв, коли вiн був журналiстом: перший з них пов’язаний з новими технологiями, за допомогою яких можна манiпулювати людським мозком, другий розповiдав про турецьке злочинне угрупування “Сiрi вовки”. Книгу було написано у 2001-2002 рр.; Гранже запевняe, що 80% фiльму вiдповiдають першоджерелу. Бюджет склав 24 млн. eвро. Режисером виступив Наон, вiдомий клiпмейкер, який дебютував у кiно чотири року тому бойовиком “Поцiлунок дракона”. Пiсля дебюту його (за його словами) засипали пропозицiями французькi i американськi студii, проте вiн вибрав проект, який вiдповiдав його амбiцiями, проковтнувши книгу Гранже за два днi.

Шукаючи актора на роль Поля, режисер переглянув проби 250 претендентiв i зупинив свiй вибiр на Жослiнi Куiвренi, як на акторi, чия харизма могла протистояти Рено. На головну жiночу роль виконавицю довго шукали i у Францii, i за кордоном: Наону була потрiбна або iноземка, або дiвчина з чужорiдним корiнням. Нею стала Арлi Ховер. Жану Рено для ролi Шиффера довелось носити перуку, вчити з репетитором турецькi фрази. Одним з головних персонажiв своei картини режисер вважаe дощ, котрий ллe протягом всього фiльму.

Зйомки проходили в Туреччинi у Каппадокii, яка вважаeться iсторичним мiсцем мешкання “Сiрих вовкiв”. Довелось переписувати цiлi шматки сценарiю, щоб швидше отримати дозвiл на зйомки у потрiбних мiсцях. Через спеку роботу доводилось починати о четвертiй ранку.