Психо (Psycho / Психо). США, 1960. Режисер Альфред Хiчкок. У ролях: Ентонi Перкiнс, Джанет Лi, Вiра Майлс, Джон Гевiн, Мартiн Болсам.
1+1, понедiлок 5 грудня, 00.25
Секретарка Марiон Крейн скористалась можливiстю прихопити грошi боса i втекти з мiста, щоб розпочати нове життя, однак страх перед законним покаранням переслiдуe ii. Дiвчина зупиняeться на нiч у мотелi, власником якого e Норман Бейтс – скромний юнак, котрий все життя пiклувався про свою хвору матiр. Розмова з цим втiленням доброти та терпимостi остаточно переконуe Марiон у хибностi обраного шляху, i вона вирiшуe повернути вкрадене. Проте тiei ж ночi хтось жорстоко вбиваe ii…
Роман Роберта Блоха був заснований на реальнiй iсторii Еда Гейна, вбивцi-психопата з Вiсконсiна, пiзнiше використанiй для серii фiльмiв жахiв “Техаська рiзанина бензопилою”. Вiн зацiкавив Хiчкока одним сюжетним ходом – вбивством “головноi героiнi”. “Перша частина iсторii – пастка, – пояснював майстер саспенсу. – Потрiбно було вiдволiкти увагу глядачiв, щоб пiдсилити враження вiд несподiваного вбивства. Ми навмисне затягнули експозицiю з крадiжкою та втечею, щоб публiка за iнерцieю продовжувала думати: а що ж з грошима?” Але передiсторiя цього вбивства, можливо, була для режисера важливiшою, нiж сам факт. Католицька освiта Хiчкока мала сильний вплив на його творчiсть, де особливе мiсце займають теми грiха, провини i спокути. I в першiй третинi “Психо” майстер даe можливiсть майже фiзично вiдчути тягар провини: страх катуe Марiон, яка вкрала грошi, не вiдпускаючи ii практично нi на хвилину, i хмари поганих передчуттiв здатнi вiдвадити вiд злочину будь-кого, хто переглянув стрiчку (принаймнi на найближчi пiвгодини). Тому ключовою e не славетна сцена вбивства, а сцена перед нею, розмова Марiон з Норманом, пiсля якоi вона вирiшуe повернути вкрадене. Смерть ловить людину у ту хвилину, коли у неi з’являeться надiя. Помiчаeте кумедний бiк ситуацii?
Завдяки “Психо” Хiчкок хотiв перевiрити, чи зможе вiн працювати у межах бюджету телефiльму (800 тисяч доларiв). Вiн запросив телевiзiйну команду, яка звикла знiмати швидко; затримки були пов’язанi тiльки зi зйомкою епiзодiв з вбивствами, котрi вiдразу пiсля прем’eри стрiчки увiйшли в усi кiнохрестоматii. Знаменитий режисер вважав, що у кольорових картинах бутафорська кров виглядаe неприродно, тому зробив “Психо” чорно-бiлим. Замiсть кровi вiн використав шоколадний соус, а звук удару ножем по живому тiлу iмiтував, примусивши асистента зарiзати за кадром диню. В результатi на свiт з’явився безсмертний шедевр, який досi вважаeться найкращим трилером усiх часiв. Картину вiдзначили чотирма номiнацiями на “Оскар” (за режисуру, чорно-бiлу операторську роботу, декорацii i другорядну роль Джанет Лi), премieю Едгара Аллана По, “Золотим глобусом” для Лi i номiнацieю на приз Гiльдii сценаристiв США.
Роль Нормана Бейтса виконав Ентонi Перкiнс – один з найбiльш iнтелектуальних голлiвудських акторiв 50-60-х рокiв. У “Психо” гуманiстична тема його творчостi виявилась вивернутою навиворiт, але саме цю роботу Перкiнс називав своiм найвищим досягненням. Актор зiзнавався, що його стосунки з власною матiр’ю чимось нагадували змальовану у фiльмi трагедiю. Образ нещасного юнака з роздвоeнням особистостi переслiдував виконавця протягом багатьох рокiв. У 1983 р. Перкiнс знову перевтiлився у Нормана, який марно намагався перебороти хворобу, у “Психо-2” Рiчарда Франклiна. Через три роки вiн вже сам зняв черговий кiнороздiл кривавоi одiссеi (“Психо-3”). Нарештi, у телестрiчцi “Психо-4: Початок” (1990) Мiка Гаррiса актор зiграв фiнал моторошноi iсторii Бейтса, а юний Генрi Томас зобразив Нормана у дитинствi.