КіноБлог

Другу стрiчку з "американськоi" трилогii фон Трieра важко назвати продовженням "Догвiля" у традицiйному значеннi. Обидвi картини нiбито й належать до одного жанру, який можна назвати фiлософською сатиричною притчею, але наближаються до нього iз зовсiм рiзних бокiв. У них подiбне художнe рiшення (умовнiсть декорацiй), але рiзнi рiвнi емоцiйного наповнення. I головна героiня, яка зв'язуe картини, теж немовби розпадаeться на двi особистостi, в усякому разi, на рiвнi глядацького сприйняття.

В "Догвiлi" був надзвичайний емоцiйний накал. Не було сумнiвiв, на чиeму боцi симпатii публiки, бо був чiткий подiл на жертву i катiв - принаймнi, до фiналу. "Мандерлай" набагато спокiйнiший, прорахований з майже математичною точнiстю: в сюжетi немаe жодноi пiдвiшеноi рушницi, яка б не вистрiлила. Подiл на правих i винуватих цього разу менш чiткий, i авторська iронiя, яка часто трансформуeться в жорсткий сарказм, торкаeться всiх i кожного, i в першу чергу - головноi героiнi.

В "Догвiлi" Грейс була повнокровною особистiстю з цiлим спектром емоцiй, доброю i трохи (не надмiрно) наiвною. Немаe сумнiвiв, що режисер i досвiдчена актриса Кiдман обоe були повноцiнними авторами образу, яким вiн вийшов на екранi. Те, що для "Мандерлая" фон Трieр взяв iншу, значно менш досвiдчену виконавицю, за його власними словами, дало йому можливiсть лiпити з неi те, що хотiв саме вiн. Це в жодному разi не применшуe заслуг Брiс Даллас Говард: бути пiддослiдною в лабораторii фон Трieра - завдання не легке i, подейкують, не дуже приeмне. Грейс помолодшала, ii наiвнiсть набула майже анекдотичного розмаху, з-за неi iнколи визираe вiдверта дурiсть. Змiнам у глядацькому ставленнi до неi сприяe й те, що тепер вона зовсiм не жертва, а уособлення "примусовоi демократii": не даремно режисер, розповiдаючи про щирiсть своei новоi Грейс, "випадково" згадав Буша-молодшого.

Подii, показанi в "Догвiлi", могли (з невеликими змiнами) вiдбуватись в маленькому мiстечку будь-якоi iншоi краiни, в них було мало типово американського. "Мандерлай" на перший погляд торкаeться проблеми однозначно американськоi: рабство та його наслiдки. Але за проблемою багатовiкових вiдношень чорних i бiлих стоiть бiльш широка, загальнолюдська: страх людини перед вiдповiдальнiстю за власну долю i спроба перекласти ii на кого-небудь ще. А за нею ще глобальнiша - питання свободи взагалi. Чи стали бiльш вiльними колишнi раби, отримуючи накази не вiд хазяiв, а вiд Грейс та ii гангстерiв? Наскiльки вiльна сама Грейс i такi, як вона, - люди, якi можуть голосувати i висловлювати свою думку, подорожувати i повчати iнших? Насправдi вiльнi вони чи просто вiддали себе в руки бiльш хитроi i гнучкоi системи? Гордий негр щасливий тому, що його гноблять, даючи вiдчути себе гордим страждальцем, - демократична Грейс щаслива тому, що ii годують iлюзieю свободи вибору. На щастя, фон Трieр нiколи не ставить питання з простими вiдповiдями.