Щоденник гейші

Напевно, стрічка Маршалла сприятиме популяризації цього екзотичного різновиду найдавнішої професії так само, як у минулому столітті росту радянського сільського господарства посприяв нині майже забутий фільмик «Трактористи». Невелике перебільшення, звичайно, але ну дуже вже красиво показали зазначений у назві фільму фах. Красиво, немов у казці.

Здається, пишучи рецензію на [«Гордість та упередження»->pride-and-prejudice], я зарано почав рахувати минулорічних кіноджентльменів. До цього списку слід додати колишнього передостаннього самурая – японця Ватанабе, хоча його герой є трохи незвичною модифікацією традиційного образу: він немовби і чарівний принц, і хрещена-фея в одній особі. Це зовсім не означає, що у персонажа присутній який-небудь характер: цього разу завдання талановитого актора – час від часу світити в кадрі своїми розумними очами й посмішкою.

Красива музика, красиві акторки, красиві декорації. Тобто все, що може забезпечити більш-менш комфортне існування глядача перед екраном протягом вельми довгого фільму, – в наявності. Зануритись у зображений світ заважає відсутність у ньому найменшого натяку на реальність. Однак добре, що розповідь ведеться саме від імені Саюрі. Саме такою, мабуть, старенька бачить себе в кінці пройденого шляху: гордою і сповненою чеснот, чистою душею і наполегливою у досягненні мети, спокусницею, яка може зробити великі очі і сказати: «Гейші цим не займаються». Все життя кохала одного, ще й країні своїй допомогла: сцена, коли гейшу-патріотку вмовляють взяти участь у вирішенні питання економічної співпраці, викликає зовсім не запланований авторами комічний ефект (хоча її рятують кілька наступних, в яких виявляється, що американцям на витончене східне мистецтво спокуси начхати, їм хочеться якомога швидше перейти до справи). Тобто все це і не має бути реальним, це полуправда, те, що людина розповідає про себе вголос, залишаючи багато цікавих і життєвих деталей за кадром.

Тому й [Чжан Цзиї->ziyi-zhang] грає швидше не реальну людину, а її ідеалістичне про себе уявлення. Хоча вона без проблем могла б показати й іншу Саюрі, зробивши наголос на тих сторонах характеру, без яких в світі хижаків успіху не досягнеш. Героїня з неабияким задоволенням в очах відповідає гострими дотепами на образи старшої суперниці, але на цьому все й закінчується. Всі важливі рішення за неї приймають інші, їй же залишається лише старанно йти вказаним шляхом. По-голлівудськи позбавлену недоліків Саюрі, на жаль, навряд чи можна зарахувати до числа великих досягнень чудової актриси, хоча те, що написали в сценарії, вона грає дуже добре – інакше дивитись було б набагато складніше. Залишається тішити себе думкою, що хоча б одна з героїнь Цзиї отримала хеппі-енд: в азіатських фільмах їй майже завжди не щастить.

Досить цікава розстановка сил у китайському тріумвіраті на японський території (Цзиї – Йєо – Лі). Невдовзі після дебюту Цзиї почали називати «новою Гон Лі», і юна акторка дійсно виявилась сильною конкуренткою досвідченої колеги в боротьбі за титул провідної китайської актриси – не в останню чергу через те, що їй вдалось швидко пробитись на англомовний кіноринок. Невідомо, чи були стосунки між акторками на зйомках такими ж теплими, як у їхніх героїнь, але, в будь-якому випадку, ролі отримали додаткове підґрунтя. А кого ще можна уявити в ролі наставниці для Цзиї, як не Йєо, її партнерку з картини Анга Лі «Тигр скрадається, дракон ховається».

Підсумок: як красива екзотична мелоказка фільм працює на п’ять, як біографічна драма на тлі історичних подій – на трієчку, завдяки музиці, певним візуальним достоїнствам і добрим акторам.