Банди Нью-Йорка

Банди Нью-Йорка (Gangs of New York / Банды Нью-Йорка). США, 2002. Режисер [Мартін Скорсезе->martin-scorcese]. У ролях: [Леонардо Ді Капріо->leonardo-di-caprio], [Денієл Дей-Льюїс->daniel-day-lewis], [Камерон Діас->cameron-dias], [Лаям Нісон->liam-nison], Генрі Томас, Джим Броадбент, Джон С. Райллі, Мартін Скорсезе.

ICTV, субота 18 лютого, 00.30

Дія картини, знятої за однойменною книгою Герберта Есбері, починається у Нью-Йорку у 1840 р. і охоплює майже два десятиріччя. Головний герой – юний Амстердам Веллон (Ді Капріо) – поклявся помститися за свого батька (Нісон), вбитого під час сутички між емігрантами з Ірландії та «корінними американцями». Поки хлопець ріс, вбивця його батька – Білл Пул на прізвисько «Різник» (Дей-Льюїс) – перетворився на одну з найвпливовіших фігур у нью-йоркському кримінальному «підпіллі».

Гангстер вперше з’явився на екрані ще в епоху німого кіно, у 1927 р. Поява звукового кіно сприяла популярності нового жанру: публіка вперше почула з екрану пістолетні постріли та колоритний жаргон кримінальників. Едвард Дж. Робінсон, Пол Муні, Джеймс Кегні, Джордж Рафт – актори, чия зовнішність не відповідала голлівудським канонам чоловічої краси і які раніше не могли навіть мріяти про головні ролі, – стали зірками завдяки створеним ними переконливим образам ватажків банд, розумних та енергійних людей, котрі не знайшли іншого способу використати власні здібності у виснаженій Великою депресією країні. Найкращі кримінальні драми 30-х («Маленький Цезар» Мервіна Ле-Роя, «Ворог суспільства» Вільяма Велмена, «Обличчя зі шрамом» Говарда Хоукса) аналізували соціальні проблеми гангстеризму і хвороби суспільства. У кінці 30-х скарбницю жанру поповнили твори, що досліджували психіку злочинців; їх героями були вже не сильні особистості, а неврастеніки, які не могли вирватися із зачарованого кола вбивств.

У 40-х тему було вичерпано, і гангстери поступово перетворились на другорядних персонажів. Тому наступний етапний фільм жанру – «Бонні та Клайд» – вийшов на екрани аж у 1967 р. Артур Пенн побачив в історії легендарних грабіжників банків з Середнього Заходу можливість створення трагікомічної балади про ізгоїв, що знаходять єдиний вихід у позбавленому сенсу бунті проти суспільства. Покоління 60-х чудово розуміло натяк режисера на реальні події того часу (студентські заворушення, протести проти війни у В’єтнамі, різні прояви молодіжного бунту); трагічний фінал стрічки нагадував про відому розправу над демонстрантами у Берклі. Якщо Пенн зняв картину про злочинців-бунтівників, то Френсіс Форд Коппола у славетній трилогії «Хрещений батько» розповів про родину емігрантів з Італії, яким вдалося чудово пристосуватися до американського способу життя. Його сага стала водночас історичним епосом про мафію та дослідженням природи влади, зібрала безліч нагород (перша стрічка отримала три «Оскари», друга – шість) і вивела на голлівудський Олімп нових блискучих кіногангстерів – [Роберта Де Ніро->robert-de-niro] та [Аль Пачіно->al-pacino]. Чимало постановників намагались наслідувати «Хрещеного батька», експлуатуючи сюжет про «мафію-родину», однак сказати нове слово у жанрі вдалося лише італійцю Серджо Леоне. Його картина «Якось в Америці» (1983) – це не лише епос про злочинний світ та його зв’язки з політикою та великим капіталом, а й сумна елегія про змарноване життя, втрачене кохання і усвідомлення людиною провини, яку неможливо спокутувати.

Після шедеврів Копполи та Леоне почалася криза гангстерського фільму. Час від часу талановиті режисери (Мартін Скорсезе, Браян Де Пальма, Баррі Левінсон) знімали професійно бездоганні стрічки про мафію та долі окремих бандитів, проте відродити жанр їм не вдавалося. Кіноакадемія також поступово втратила до нього інтерес («Багсі» Левінсона здобув тільки два «Оскари», а «Круті хлопці» Скорсезе – лише один). Коли ж в американському кіно почалася «тарантінізація», більшість критиків дійшли висновку: тарантінівські «Скажені пси» загризли «священну корову» Голлівуду.

Мартін Скорсезе спробував довести протилежне. Він виношував свій задум з 10 років; для нього «Банди Нью-Йорка» були спробою відповісти на два важливих питання: «Що таке Америка?» та «Що значить бути американцем?».

«Банди» є найбільш масштабним проектом як для Скорсезе, так і для компанії «Мірамакс». Бюджет стрічки склав 97 млн. доларів; він був би ще більшим, якби Скорсезе та ДіКапріо не погодились зменшити свої гонорари. Зйомки проходили на студії «Чінечітта» у Римі, де повністю відтворили Нью-Йорк ХІХ сторіччя. Прем’єра фільму мала відбутися ще у 2001 р., однак тоді «Мірамакс» заявила, що не хоче відразу ж після вересневих терактів випускати на екрани картину, де Нью-Йорк змальований як місто, в якому процвітають злочинність та корупція. Справжня причина була іншою: президент студії Харві Вайнштейн намагався примусити режисера скоротити робочу версію фільму, яка тривала 3 години 40 хвилин. Врешті-решт живий класик американського кіно погодився підготувати новий варіант стрічки тривалістю 2 години 40 хвилин до 12 липня 2002 р., проте не встиг, і прем’єру перенесли на грудень.

Всупереч очікуванням, центральним персонажем картини став не Амстердам, а «Різник» Пул у блискучому виконанні Дей-Льюїса. Цей бандит з однаковим ентузіазмом ріже свиней та людей; він походить з неосвічених бідняків, але добре розуміє, як працює влада і як втримати її за допомогою терору. Ненависть до політиків, багатіїв та іноземців поєднується у ньому з гумором та почуттям відчуженості. Роль Пула призначалася улюбленому актору Скорсезе Роберту Де Ніро, однак дворазовий лауреат «Оскара» не захотів зніматися у Європі. Режисеру довелось запросити Дей-Льюїса, разом з яким він робив «Вік невинності». «Коли така людина, як Скорсезе, пропонує попрацювати з нею вдруге – це честь, від якої неможливо відмовитись», – казав актор.

«Банди» – це безжалісний портрет Нью-Йорка, написаний у чорних тонах, – вважають критики, – проте у його жахах є якась незвичайна збуджуюча краса». На жаль, Кіноакадемія залишилась байдужою до цієї краси: жорстокий гангстерський епос Скорсезе претендував на «Оскара» у 10 номінаціях, але не отримав жодної нагороди.

Якщо шукати аналогії «Бандам», у першу чергу згадується [«Апокаліпсис сьогодні»->apocalypse-now] Копполи. В обох випадках амбіційний проект коштував великих зусиль своїм авторам і з’їв набагато більше грошей, ніж передбачалося, а кінцевий результат виявився далеким від того, що хотів створити видатний режисер. І «Банди», і «Апокаліпсис» сильно постраждали від продюсерських ножиців, провалились у прокаті і були недооцінені критиками та Кіноакадемією. Різниця у тому, що стрічка Копполи була продуктом гострокритичного кінематографу 70-х, а на фільм Скорсезе наклала відбиток теперішня розважальна епоха з усіма її недоліками (бажання догодити якомога більшій кількості глядачів, слабкість драматургії, надлишок спецефектів тощо). Однак у «Бандах» все ж таки знайшлося місце і для роздумів про природу влади, і для аналізу характерних рис американізму, і для жорстоких, реалістичних сцен кривавих двобоїв. Що ж стосується рішення Кіноакадемії не відзначати жодною нагородою картину та її авторів, то його спричинила поведінка продюсерів, які надто агресивно проштовхували «Банди» на «Оскара», а не художні якості стрічки.