Коли родина збирається за різдвяним столом – це чудово. Коли ця зустріч дає привід для прояву далеко не найприємніших людських якостей – ще краще.
Весела, демократична й вкрай політкоректна сімейка Стоунів, приймаючи в гостях Мередіт, наречену одного з синів, демонструє ніщо інше, як цілий набір відтінків ксенофобії, тільки цього разу ксенофобія визначається не кольором шкіри чи сексуальною орієнтацію (тут у Стоунів жодних забобонів), а незвичною для них поведінкою, міським способом життя, який вони відразу прирівнюють до кар’єризму, звичкою підкашлювати від хвилювання. Мішень їх нетерпіння – біла жінка, незла, нервова і закомплексована, якій доводиться терпіти і прохолодну зневагу матріарха Сібіл, і майже неприховану агресивність саркастичної Емі.
Проблема цього фільму в тому, що майже все очевидне з перших же кадрів. Вже на початку Еверетт ставиться до Мередіт з таким почуттям, наче до вішалки. Взагалі незрозуміло, що ці двоє роблять разом: мотивація Еверетта загубилась десь між кадрами. Так само з перших же зустрічей підкреслюються почуття Бена до Мередіт і Еверетта до Джулі. Звичайно, у романтичних комедіях передбачуваності запобігти важко, коли, скажімо, в головних ролях [Річард Гір->richard-gere] та [Джулія Робертс->julia-roberts], чим все закінчиться, здогадатись неважко, але «Привіт сім’ї» – випадок трохи інший: велика кількість персонажів, немає мегазірок, і можна було зберегти хоч мінімальний ефект несподіванки, побудований на поступовому рості почуттів героїв. Натомість те, що глядач бачить відразу, герої змушені розжовувати один одному і самі собі протягом мало не всього фільму.
Крім цієї, інших значних претензій до акторів знайти важко: всі члени сімейки Стоунів виражають неприязнь до вискочки з міста достатньо переконливо і водночас всі вийшли достатньо привабливими, щоб не перестати бути стовідсотково американською екранною сім’єю – мовляв, не без своїх тарганів в голові, але з добрим серцем. Сара Джессіка Паркер та [Клер Дейнс->clair-danes] схожі на сестер так само, як Шварценеггер і Де Віто на близнюків, однак це навряд чи можна вважати значним недоліком. Фільм цілком задовільно працює за перевіреною формулою: в першій половині дає відпочити від традиційної різдвяної доброзичливості – тільки для того, щоб презентувати ту ж саму доброзичливість у другій половині як спосіб вирішення всіх конфліктів.